5 років

19:46 Коли думки не дають спати 0 Comments

5 років тому я завела цей блог.
5 років у ньому відкривала свої почуття, проводила з собою бесіди, сперечалась над відомими істинами і відкривала нові.
5 років мені було п'яно, солодко, боляче, сумно, важко, бентежно, добре, наркотично, совісно, незвично, виклично, буденно та нудно.
5 років я обирала говорити сама з собою і часто, як мені думалось, вела щоденник через самотність та нерозуміння мене світом.
Весь цей час мені знадобився, щоб зрозуміти, що мені так було комфортно. Страшно сороміцько це зараз оприлюднювати. Зізнаватись, що всі мої муки були шляхом до сьогоднішньої мене, яка ліниво кладе голову на руку і з примружено-хитрими очима розмовляє з подругою про нові для нас речі, якось протизаконно у моїй голові. Прокинутись сьогодні вранці і подумати, що все так як треба, було протизаконним. Не хотіти зараз заміж, не хотіти дитину, не будувати стосунки з обов'язковим розв'язком подій у вигляді "шлюбу" - також протизаконно. Було. Дивно бачити, як з тебе такої прогресивної та розумної, лише одного разу випадково спадають шори і нарешті ти стаєш здатна відчувати.
Правду кажуть мудрі люди, якщо ти вмієш цінувати та відчувати себе і свою самоту, ти ніколи не будеш самотньою. І не лише через те, що у тебе будеш ти сама, а через те, що коли в голові змовкає сирена "я буду самотня/я є самотня/ я залишусь самотня" ти бачиш людей, що є біля тебе. І це не обов'язково мають бути якісь симпатії, партнери, а і подруги, сестри, викладачі, співробітники, батьки. Та всі. Коли ти вмієш цінувати час наодинці, з самим собою, час з іншими не перетворюється на постійне відштовхування людей та нерви через чиюсь присутність у твоїй галактиці. Ти навпаки перебуваєш у стані тиші і можеш (по)чути і (по)бачити інших. А це інші світи у яких ти можеш навчитись дивитись на все під іншим кутом.
У такому стані, ти осідаєш. Перестаєш істерити, нити, що ти сама або тебе всі кинули. А приймаєш себе, цей стан, і лише потім звертаєшся до інших людей. І все виходить добре.
Лиш з реалізацією проблемки. Опис ситуації займаєш кілька речень, а процеси у черепній коробці, які часто йдуть з великим скрипом, можуть відбуватись по кілька місяців. І ось. Одного недільного ранку прокинувшись у чужій квартирі, на підлозі, я раптом зрозуміла, що це найкращий варіант. Що я так і хотіла.
Жаль, жалість за всіма людьми та ситуаціями, зникла, натомість виросли крила. Тепер можна. Можна говорити про те, що ти хочеш. Можна нічого не очікувати від людей та попри це вірити їм.
Насправді цей блог та останні 5 років дали мені надзвичайно багато. До певної міри я стала такою як стала саме через блог. Через нього люди вчитись розуміти мене більше, а інколи розуміли, що нам не по дорозі. Я вчилась жити, відчувати та бути, вчилась вірити та говорити. Порівнюючи з подругою останні 1,5 роки я зрозуміла, який величезний крок здійснила за цей час. Впевнена, далі буде ще цікавіше.