навчитись Не
Навчитись не ненавидіти себе. Навчитись не стирати тексти, або не закидати їх, коли слова розбігаються і покидають мене. Навчитись не ненавидіти себе як одна з перших моїх десяти. Хто сказав, що варто прийняти себе, полюбити? Не брешіть. Все починається з заповіді "не ненавидіти себе". Не ненавидіти себе за те, що занадто у собі, або занадто "оголяєшся" перед іншими. Не картати за те, що не є емоційною бомбою і все, що в найкращому разі можеш у моменти тотальної втоми, це відмахуватись і жартувати дурні жарти. Припинити. Так? Припинити всім пояснювати свої поведінку і класифікувати її. Хоча так хочеться всім видати інструкцію "отак зі мною можна" і нарешті розслабитись. Відпустити, не отримувати підступних повідомлень у вайбері, не картати посилаючи когось кудись вкотре по щось. Всоте не ставати навколішки до стіни і не пояснювати собі "що я так і мала вчинити, бо так не могло бути далі". Перестати переставати і не говорити з іншими, коли немає сил. Це буде моя сота заповідь. Перед тим, я попрошу їх відійти на безпечну відстань. Я ж бо все таки звір. Зляканий, замерзлий та надзвичайно самотній у таких от витрачених днях. Не знаю, що потрібно казати у таких випадках, не знаю, що має казати інший. Знаю одне, що намагаючись випливти у внутрішніх морях ти неодноразово плакатимеш. Вся сіль та біль, що накопичуються, б'ють по ребрах чи просто давно обростають тебе з середини, мають якось виходити. Без цього ніяк.Я це розумію і знову ховаюсь у свою шкарлупу. Все ще недо- чи можливо занадто-? Все ще не дотягую до примарної норми і розбиваю собі лоб у спробах. Сама будую собі пастки і для чогось комусь клянусь у вірності та чесності. Я ж бо навіть з собою так не можу. Я не можу собі чесно зізнатись, що я хочу і як хочу говорити з іншими. Зізнатись, що я хочу чогось більше. Хочу шоу і шоку і так це говорю я, сумний шестикутник, який навіть сили позичив на те, щоб стукати пальцями по клавішам.
0 коментарі: