холостячка

01:40 Коли думки не дають спати 0 Comments

знаю ж сама про періодичність записів, самодисципліну та купу ще всякої фігні, але я як завжди. Всі дедлайни вже давно згоріли, а я все ще чекаю на диво о 1 ночі. І мені вже навіть не хочеться спати, а навпаки якийсь дурний плиплив сил. Можливо, та ні, точно,  завтра поплачусь за це, але сьогодні то сьогодні. Нехай,  танцюємо!
Сьогодні я живу як холостячка. Здебільшого через те, що сесія на дворі і часу ні на що катастрофічно не встачає. Я зі всіх сторін розклала зошити, книги, заглядаю третю добу в ноутбук і ще не знаю як не зійшла з розуму. А поки я забула що таке готування і турбуюсь лише тим, щоб тепло одягнутись та замовити собі їжу. Мій мозок активно хоче глюкози і як за помахом чарівної палички в мене виявляється мілка з орео, а я втомлено попиваю негазовану воду з келиха і танцюю в піжамі. Напевно я таки збожеволіла, але як добре! 
Як добре, що  трохи навчилась раціонально мислити і попускатись з приводу навчання та оцінок, бо комплекс відмінниці вишкрібав мені мозок з черепушки. Я харилась, сумувала, була розбита, але зрештою просто інколи треба не так заморочуватись. Відпустити чергування днів і вони полетять як скажені, відпустити ситуацію з новим роком і вона зразу сама собою вирішиться. Потрібно відпустити і слухати себе, і все стабілізується якнайкраще, якщо навіть спочатку здаватиметься, ШО ТО ПРОСТО АРМАГЕДОН. Спокійно, просто все зважте та робіть, що вам хочеться. І заради бога, вже забудьте про ті осудливі погляди і перестаньте труситись за кожну дрібницю.
Без цього легше і спокійніше. Тож кіп калм і продовжуйте бути собою.
Я вигребу цей останній місяць, ви вигребете, ми всі все зможемо.
Цьом

Про найголовніше

00:00 Коли думки не дають спати 0 Comments

Хотіла розповісти щось про свою канонічну дурість та випадкове прозріння вдома, щось про те, що ці місця нагадують мені багато чого такого, без чого мені буде краще, ще хотіла поговорити про свою впевненість/невпевненість і про те, що все залежить від внутрішнього світла. Але не буду.
Бо  потрібно про найголовніше, а  це моя сім'я.
Чесно? Не уявляю в себе дитину, от просто ні разу. Не уявляю як мама впоралась сама з трьома дівчатками. І хоча вона жартує, що там нічого складного  і сама вона не дуже "напрягалась" але знаю, що це титанічна робота. І за це їй дякую. А собі подумки відзначаю, що хочу велику сім'ю. Як мінімум двох дітей, щоб було весело. Щоб можна було в дитинстві гратись разом, ну або намагатись не пробитись за іграшку. Щоб ходити разом гуляти та разом прикрашати ялинку. Щоб іти сковзатись з крутої гірки і потім майже реанімувати один одного, бо якщо хтось уб'ється, то мама повбиває вас усіх. Щоб приходити на допомогу чи хоча б витирати сльози.
Рідні потрібні для обіймів, і для того, щоб побути поряд і розвеселити. Рідні потрібні для того, щоб коли ти за сотні кілометрів від дому і рідної країни, було кому пожалітись і було куди хотіти повернутись.
Вони потрібні зрештою, щоб смикати когось посеред ночі і змушувати фотографуватись, щоб дізнатись як виглядає обновка. Вони потрібні для того, щоб за вечір спробувати три сорти чаю під ряд і визначити який найбільше сподобався (саме той чай тобі обов'язково спакують з собою, навіть якщо це була єдина пачка).
Потрібні, щоб зрештою допомагати матеріально, коли тобі скрутно. Потрібні, коли тобі самому потрібно підтримати іншу людину, адже великою веселою ватагою тепліше завалюватись до лікарняної палати.
Сім'я потрібна для того, щоб нам не було самотньо і сумно.
Мама каже, що з нашими малими пораз важко справитись, але без них було б сумніше. І я погоджуюсь на 1000%. Я ніколи не забуду як вперше тримала їх на руках, як колисала, як малий бігав за Максом зі словами "папа, ди усінь" (а та гусінь була таки противна). Я не забуду жодні їхні обійми і те, як вони щиро сміються і радіють тобі.
Я нарешті розумію, чому і нащо. Я люблю і дякую, що люблять мене. Це велике щастя.

Объятия на перронах

18:02 Коли думки не дають спати 0 Comments

До жути не хотела становится как все эти парочки на перонах: объятия убийственных кальмаров, слезливые слова и обречённость в глазах даже если расстаться придется всего на 2 дня. Я противилась этому и даже не хотела признавать,  что в середине себя тайно мечтала почувствовать что-то из тех наркотиков, что чувствуют они.
Но всем своим видом я создавала атмосферу непринуждённости и контроля.
- Нет. Спасибо. Ты в очередной раз пришел на помощь. Ты супергерой, ты настолько опекаешь меня, что без тебя я наверное превращусь в маленького котенка. Но и с тобой я боюсь. Ты не спасёшь меня от меня. Сперва справлюсь с собою, а потом смогу нормально разговаривать с тобой.
(И снова непринуджённость)
Спасибо, что пришел на помощь. Ты супергерой. Ты супер.
Надо лишь мне стать супер, сначала для себя. Сначала надо перестать бояться своих идей и желаний. Сначала надо быть капризной, злой, стервозной и совершенно застенчивой. Сначала надо быть собой. Сначало надо быть.

А я все ещё стою на пероне, возле тебя, и ты кажется волнуешься в сотни раз больше нежели я и даже злишься, что убегаю далеко. Но вот чисто дружеские обнимашки, и я по-инерции закрываю глаза, а ты немножечко приподнимаешь меня. Как всегда я начинаю кричать что-то из "сейчас же постав" "отпустии" и так далее. Это очень мило, очень , и тебе, кажется, всё ещё неловко и ты просишь чтоб набрала когда вернусь обратно, в мой город, но не к тебе.
Я киваю и иду к вагону, на ходу по-детски махая ладошкой, а ты кажешься совсем потерянным. У тебя наверное и вправду много проблем, но я не верю что они критичные. Ты справишься, я не зря назвала тебя суперменом. Ты супер.
Пока.

чікі пікі лімпомпоні

23:50 Коли думки не дають спати 1 Comments

stormy sea

22:31 Коли думки не дають спати 0 Comments

Знайшла! Знайшла! Нарешті до мене дійшло, чому я почуваюсь некомфортно, чому не можу втікти від внутрішньої пустки та зовнішнього дискомфорту. Знайшла відповідь у простій фразі подруги: "хочеться романтики". Ось воно, але для мене ця фраза трансформувалась - "хочеться чистоти". Чистоти тіла, чистоти помислів та дій. Мені зараз важко, важко, бо відчуваю, що чим далі відтерміновую чи просто лінуюсь зайнятись своєю головою, знайти сенс своїх дій, тим гірше мені стає. Гірше, бо море всередині штормить, і його нічимне залікуєш, адже я випустила кермо свого корабля і кручусь у внутрішніх переживаннях, тому мене просто кидає на скали.
Часто, коли приходжу додому, я просто зависаю, нічого не хочу і не можу. В мене починається ступор, бо не бачу сенсу, сенсу готувати вечерю, сенсу робити завдання. Здається лише робота мене організовує, що я не втрачаю відчуття дня/ночі і їм більш-менш за графіком. Лише вона є відволікаючим фактором, з яким як би не мучилась, але без нього гірше. Гірше, бо починає штормити. Та виявиляєтся, що внутрішній сумбур це ще не найстрашніше.
Агонія в тому, що я почала ламатись під зовнішніми рамками, кордонами, границями, штампами та стереотипами. Зовсім забула, що коли ти один світ починає валитись на тебе. Починає годувати тебе брудними жартами про секс маловідомих людей, починає стереотипно навішувтаи ярлики "хто який, має бути", змушує прогинатись під нього.
Сьогодні я загналась настільки, що розізлилась на себе, бо я "не так вийшла". Я настільки засліплена була/є цією правильністю, що почала злитись на іншу люину, бо вона не така "як я очікувала". Кааарл, яке я взагалі маю право злитись/ображатись на людину, бо вона не "така"? За таке хочеться давати собі ляпаси. За таке хочеться кричати.
Людина дійсно стає слабшою під зовнішнім впливом, без внутрішніх орієнтирів. І я почала грузнути. Грузнути у "правильності" і фальшивій канонічності. І від цього мене вивертає і руки починають труситись. Я прогинаюсь таки, а відпускає мене лише тоді, коли іду пустими провулками, а у вухах музика, тоді  можу розслабитись і просто танцювати чи подсмикуватись у ритм.
Я готова танцювати у пустій опівночній кімнаті і мене відпускає, але не на довго.
Тож хочу тікати, тікати від чужих  думок, щоб мене не ламало. Тікати від пустоти в мені, тікати і лікувати її музикою і трансом, адже думки ще більше з'їдають.
А поки мене штормить, і я чекаю закінчення цього, адже зазвичай опісля на берег викидає багато сміття, а море заспокоюється, стає чистим і світлим.
Тож прошу, Всесвіте, зроби моє море чистим.

ейфорія

22:48 Коли думки не дають спати 0 Comments

Мої дівчата, ви непереревершені! Дякую вам за це.
Тільки зараз вчуся розуміти і дякувати за тих людей, що є в моєму житті, навіть за нестерпного боса.
Я дякую за це життя, за сьогоднішню маршрутку, за сьогодніші переписки з надзвичайними людьми. Ви всі такі різні, ви всі такі чудові. Ви всі такі розумні. Мої дівчата, що є моєю підтримкою і моїми плечами допомоги, мої однокурсниці, які є невичерпними джерелами знань і різносторонніх поглядів на світ, мої нові знайомі з роботи, які завжди розмішать, мої викладачі, що вчать і доносять до наших голів сенси. Ви всі є пазлами моєї картини, і саме завдяки вам вона прекрасна!

Світ не ідеальний і ніколи таким не був, але не варто робити з нього пекло.

Я дякую за моменти, дякую за переписки і підтримку, з тими, з ким бачилась давно і хто далеко від мене, але ви в моєму серці, ви мої сонечка. І я дякую за те, що є в моєму житті.
Всім посилаю частинки свого теплааа ♥