***
Не те, щоб я цього не знала чи не усвідомлювала, та сьогодні найсправедливіший час, щоб бути собою. Всім. Чоловікам. Жінкам. Особливо їм. У останній розмові про ймовірність поєднання успішної кар'єри та особистого життя, останнім аргументом (який ніби то був на захист кар'єри, що мусило б мене тішити) було "бабуся окрім звань директора школи і т.д., встигала варити вечерю, ніколи дідусь не їв вчорашнього і не чекав на їжу більше 10 хвилин". На цій цитаті я аж закрила очі та звернула діалог, бо думати спокійно  не могла. Так, я розумію, що колись обов'язковим критерієм  успіху жінок було заміжня/не заміжня/розлучена, та і загалом говорити про себе у часи виживання не те щоб не пасувало, а просто було ніколи. Тому цим і вимірювали "добробут", дехто ці застарілі мірки вносить і у своє життя. А я кочувала від радикального "у мене чоловік готуватиме" до "я мушу, я чорт забирай мушу готувати їсти". Певні життєві обставини і люди здавалися мені непоборними. Та світ змінюється. Стосунки людей йдуть в тар-та-ра-ри і виявляється, що якщо людина цінує їх, вона зробить все для їх збереження. Навіть самі чоловіки на межах розлучень якось стають спроможними годувати дітей, гуляти з ними та навіть мити посуд. Не все так прозаїчно та жорстко, але сьогодні я якось зрозуміла, що не варто себе ламати. Так, бувають стосунки, коли дівчина ламає себе і терпить, а потім "плотину прориває"  і вона йде, а партнер  все раптово розуміє. Розуміє, що це саме та людина, розуміє, що для збереження стосунків він може навіть переглянути свої стереотипи і навіть зрозуміти, що без них добре живеться.
Але я не вважаю час "терпіння і мовчання" виправданим ймовірним майбутнім щастям. Можливо я помиляюсь, та тоді я отримаю свою відповідь на цей "запит". А поки у мене не вистачає цього терпцю і "плотину зносить" швидко. Від усього. Разом з тим я бачу багато прекрасних прикладів, коли жінки сильні, чудові та самодостатні дозволяли собі бути тими ким є: народжувати або не народжувати дітей, готувати сніданок/обід/вечерю або робити це лише на свята, прибирати за викликом та 1-2 тарілками посуду у раковині чи свідомо знати, що до брудного посуду не  торкнуться і з цим також живуть. Виявляється, що бути собою не шкідливо і не небезпечно. Ви, тобто я, яка не готує борщ та супи, вижила після 22 років скитань на цьому світі. Успішно продовжуватиму це робити і й далі не любитиму генеральних прибирань та прання штор.
Просто час розслабитися і робити лише те, що приносить кайф. Ще одна заповідь. Амінь.