коли мені потрібна допомога

14:44 Коли думки не дають спати 0 Comments

ти ж знаєш, що ти одна з найсильніших людей, яких я тільки знаю, правда?

Ти ж знаєш, що коли тобі самотньо і сумно, насправді за твоїми плечима стоять твої рідні та друзі?

Ти ж знаєш, що можеш пролистати свою телефонну книгу і ти знайдеш як мінімум 5 номерів людей, які розділять з тобою твій біль?

ти ж знаєш, що твої сльози це не слабкість, це показник того, що ти жива і щира?

ти ж знаєш, що люди, які показують свої емоції та проживають їх в 1000% разів сильніші ніж ті, які приховують і відвертаються кажучи "я нічого не відчуваю, я взагалі не такий"?

ти ж знаєш, що ти переживеш це і станеш лише краще і щасливіше, коли пройде цей етап?

ти ж знаєш, що обирати зараз себе, свої почуття та емоції, це означає робити крок на зустріч новій людині, новій собі, яка точно буде щаслива.

ти ж знаєш, що я завжди тебе підтримаю?

ти ж знаєш, що можна просто поплакати стільки скільки тобі потрібно і біль пройде?

ти ж знаєш, що ти заслуговуєш лише найкращого: людей, ставлення, життя та настрою?

ти ж знаєш, що ти одна з найближчих мені людей? І тільки дай мені знак і я готова за тебе вписатись і наваляти кому треба (це звісно жарт, але якщо треба - все зробимо в найкращому вигляді)

Ти ж знаєш, що я з тобою, за тебе?!

0 коментарі:

не можна мовчати

09:30 Коли думки не дають спати 0 Comments

Інколи, забуваю, що найбільша зброя і найбільша нагорода - чесність. З самою собою, з оточуючими. Вона звільняє та дає сили. 

0 коментарі:

пісня цвіркуна

13:35 Коли думки не дають спати 0 Comments

Все більше переконуюсь, що куди б не пішла, всюди беру себе з собою. Моя рожева мрія про те, що переїду в Київ та зразу стану той дівчиною з чужих інстаграм, де вона заклопотана, але задоволена життям працює у кав'ярнях у самому центрі міста та встигає знімати інстаграмні фото і вдало на них виходити. Чорт, це не я. Виявляється, що треба спершу стати то дівчиною, а потім уже пробувати позувати на фото. 
Але зараз ця місія здається нереальною. Мені погано. Я в Києві, живу відносно недалеко від тих приславутиз місць, де треба сидіти в кафе, і навіть моєї зарплатні вистачає знімати цю квартиру. Але я не відчуваю в ній затишку, вона це як милиця - добре, але не гірше. Страшно визнавати і страшно казати, але мені погано. І це не тільки і не основне ще через те, що мої стосунки, які тривають уже щось 2,5 роки похерились. Я не кажу, що я чи партнер зіпсували їх. Ми просто люди і ми просто такі. Комусь властиве щось одне, комусь щось інше. І інколи ці розбіжності завдають болю та смутку в стосунках. А виправляти це і віддавати свої сили ти не можеш. І партнер також. Ми кожен з різних причин і з різною симптоматикою ввійшли в свої особистісні кризи і упс. Зараз плаваємо там. Я не знаю, коли вони закінчаться і чи станеться це ще до краху стосунків чи після. Знаю одне - заперечувати і приховувати переломні моменти не вийде. Вони змінюють нас.

Так, я десь в цьому похолоданні між нами знайшла свіжий ковток повітря. Тепер я мовчу, дивлюсь у кудлате ніби пухове небо за вікном нашої зйомної квартири на 12 поверсі і мені так спокійно. Кажуть, що потрібно, щоб спершу все набридло,осточортіло, скисло, щоб одного дня ти зрозумів, що так як є, ти не хочеш, а як хочеш, поки не знаєш. І в той момент ти провалюєшся в пустку і плаваєш там, поки не намацуєш пальцями ніг нову опору, новий фундамент, на якому ти знову почнеш будувати щось своє.

Так от. Я плаваю зараз в цьому ледь підігрітому молоці пустки і мені добре. Нарешті, ніби через мою голову проклали швидкісну автостраду і думки пролітають так, що я не можу розібрати, або і взагалі зменшуються до ледь помітного шуму на підкірці. Мені тут добре. Бо хоч я у свої 25 ще багато не- не вийшла заміж, не народила, не знайшла вакансію мрії чи роботу, не знайшла місця, де осісти і так далі. Я таки нарешті задумуюсь як мені комфортно. І всі сумніви просто розбиваються вщент. 
Я поки налаштовуюсь як запилюжений інструмент, який не чіпали бозна скільки часу. Я налаштовуюсь на всесвітній ритм, щоб заграти так як тільки я можу і таку пісню, на яку тільки Я спроможна. 
Чи буде вона неперевершена і всесвітньовизнана чи буде просто як звичний монотонний супровід руху часу як вечірні цвіркуни. Здається, мені уже все одно.

0 коментарі:

блудна дочка

20:38 Коли думки не дають спати 0 Comments

 Здається, що уже не треба повертатись до цих сторінок. Що вони були вимушеною мірою, допоки думки та прагнення розривали мене з середини, а я намагалась їх цідити через сито страхів та очікувань інших. Здається. Виявляється, що це все лише здається. І слава богу! Бо мене розвиває та крутить без цього. 


Не обіцяю ні собі ні блогу вести його регулярно, скоріш ховаю його та бережу, щоб в певний момент відкрити і випити як ковток доброго вина, без якого так фігово. І мені так фігово саме зараз.

Чи могли б ви уявити, що одного дня ваші мрії та сильні-сильні прагнення починають збуватись, а вам це все буде здаватись кошмаром? Я прокинулась в такому треші. Так довго прагнути, хотіти, бігти, робити. А одного дня виявити себе розбитою на підлозі квартири і дякувати собі за те, що стримала ридання у маршрутці і чемно дійшла до дому. Я втомлена та замахана, і взагалі не знаю чи достойна я тих змін на які націлилась. На які так замахнулась. У мене нічого зараз не виходить. У мене вкрали новий телефон, і здається тільки тут я можу не прикидатись, що я стоїчно це пережила. Що у мене є план чи можливість знову купити собі телефон і нову частину життя. 


Я сама собі зараз виглядаю так, ніби помилково залізла у дорогий магазин з іграшками, а продавці подумали, що я можу собі це дозволити. Ні, я на абсолютному нулі. Безсила. Без бачення майбутнього. З тупим болем в грудях і розумінням, що я так не можу. Я звалила на себе важкущу ношу і вже загинаюсь під нею. Я не можу удавати, що все і далі ок. Але все ще копаю себе кожного разу, коли падаю під нею. 

У мене ж пів вечора, щоб поплакати, повчитись до наступного заняття. Лягти спати і продовжити жити це життя. Хоча будьмо чесні, я не на це чекала, коли планувала як виросту. А ви? 




0 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)