люблю тебе, тепер я люблю тебе.

02:57 Коли думки не дають спати 0 Comments

знаю у нас дивні і важкі стосунки і часто ми поводимся як зовсім чужі люди,
якщо чесно, інколи навіть з краплиною відрази ставлюсь до тебе,
та ти повертаєш мене своєю красою, своїм рідним теплом, ти змушуєш дивитись і бачити, торкатись і відчувати.
я непостійна, я дурна, тому не обіцяю зберегти до тебе свої почуття до кінця життя, але понесу в серці про тебе щось тепле, куди б не поїхала. напевне я завжи буду як мала дитина задерати голову до нашого зоряного неба,кланятись і кривлятись з нашими зірками,
до саме Нашого. і коли воно намагається на себе натягнути вовняно-туманну ковдру, коли ми його аж занадто дістаємо своєю поведінкою, воно наше, коли і повний місяць хазяйнує на небі.
люблю й його, бо він завжди є моїм нічним ліхтариком, моїм другом, що бачить божевільні витівки, він пустун, бо оголює і привселюдно показує наші щасливі посмішки, ловить мене, коли я посилаю тобі повітряні поцілунки.
ми танцюємо на наших вулицях, трішки незграбно, а з боку взагалі може здатись це дуже тупо, бо музика на нас двох,
немає бути зайвих людей,
ти даруєш всю красу, що тільки маєш, все тепло і холод, ти даруєш себе, а я тебе вдихаю, вбираю в себе,
 ти моє дитинство,

 підрітковий шал,

пяна молодість,

ти моє чарівне Місто