Детачка, єто не жизнь
Я сиджу на теплій кухні, лопаю торт чайною ложкою прямо з коробки та варю какао (перше в моєму житті). А ще лакомлюсь на молоко, яке просто ненавиділа в дитинстві. Потихеньку в голові виникає питання: Чи ж це не рай?
"Ні, не рай" - підказує мені мій мозок.
Але ЧОМУ?
Наш перфекціонізм, ідіотизм або ще там щось, що також закінчується на -ізм разом з егоїзмом заважають нам насолоджуватись життям.
Постійно хочемо краще, вище, красивіше, як у сусіда, а взагалі-то ще крутіше ніж в нього. Заздримо і вичитуємо, що задля реалізації бажань потрібно давати посил Всесвіту. І ми посилаємо і хочемо, а потім невситимими ротами ще хочемо і ще посилаємо. А Всесвіт вже не витримує, просить, щоб люди перестали на нього мастурбувати. Адже пусті балачки і "посили" без дій ні до чого не приводять, хоча задоволення від мрій про реалізацію ми отримуємо. Тож знову бажаємо і робимо посил, чим самим просто задрочуємо всесвіт і людей навколо.
А потім займаємося пошуком себе, власного я. Так ніби те я, це діамант захований серед гівняної буденності. І от ми шукаємо, шукаємо. Вдаряємось у буддизм, ревне християнство чи зачитуємо Веди до дірок. І не знаходимо. От повірте мені. Дитині, яка з книжок хотіла отримати відповідь "як стати щасливим", отримати відповідь "який сенс життя" та дізнатись "хто це Я?" Реально мені в голові сиділо читання книг, Вед, переосмислення життя, стосунків та приходило навіть розуміння колеса переродження.
От тільки знаєте що? Там ніде мого я і близько не валялось.
А знаєте чому? Бо оте Я ви не знайдете, не зустрінете, його треба чорт забирай виховувати в собі і ростити. І це ще не факт, що воно буде блискучим як діамант. Бо ви ж ніфіга не робите, щоб стати краще, мудріше, добріше. Лише бажаєте цього ( ну пам'ятаєте про мастурбацію на Всесвіт?). Так і я настільки вдарилась в усе це, що вважала кожну тезу в книгах як незаперечну істину і намагалась до всього допасувати ці "знання". Тож я цілувала не тих, гарно проводилась не з тими і намагалась донести якісь знання до інших, яким це і даром не треба.
Дурочка.
Я чомусь геть випустила з уваги те, що не кожен хоче того, що і я. Не кожен вдариться у пошуки знань, істин з головою. Деякі, що не сильно цим переймаються, кажуть мені щось штибу "голубонько, ти скоро опинешся у божевільні з своїми отими пошуками", деяким взагалі наплювати. І саме отого "наплювати" я не переносила взагалі.
"Як то наплювати? Як то хтось не рветься так як і я? Туди куди і я?"
Та одна загублена душа присадила мій шал.
"В кожного є своя роль в житті. Хтось обирає бути поганим. Зрештою і такі люди потрібні".
До мене це довго доходило. Чесно. Можливо я і зараз не повністю прийняла те, що деякі люди хочуть бути такими. Мати такий спосіб життя. Але до решти в кожного справді свій шлях.
І тут самому себе треба створити, якщо вже зрозуміло, що ніфіга себе не можна знайти. Потрібно створити свою таку посередню індивідуальність, познайомитись з самим собою. Адже ти справді не твоє тіло, ти не матеріальне, ти не твоє серце, ти не твій розум, ти не твої думки. Ти це те, що під шаром цього всього. Я хз як вам пояснити.
І навіть не буду намагатись, бо не всім це знову ж таки треба.
А якщо говорити про суспільство в цілому, то як казав Хливнюк, це суспільство посередностей. Ми всі посередності і марно вважати себе генієм чи обраним, адже все фуфло. Нам живеться добре, бо ми посередності, саме для таких заточений лад. От згадайте, чи багато геніїв за життя були визнаними, чи лилося їм вино до рота, чи були вони багатими? Ні, ні і ні.
Тож впринципі і плакати немає чого. Не думаю, що хтось готовий зараз на тотальну самопожертву.
Навіть я. Як би я не шукала просвітлення.
Я от не можу слідувати вченню Вед повністю, бо банально не можу відмовитись від м'яса тварин і всього такого. А чому вони не можуть їсти тварин, ці "просвітлені"? Причина жахлива до решти. Бо вони вважають, що тварина має рівноцінну душу, що і людина, просто та душа не наділена свідомостю. І ще вони вірять в реінкарнацію, тож більше всього в минулих життях той пес чи риба були людиною, і ви в минулих життях були псом чи мухою. Тож якщо скласти два по два. То ви вбиваєте оболонку чужої душі і хаваєте її.
Отакі то помідори.
Звучить досить моторошно, але мені цікаво. І я зрозуміла таки, що все прочитане і пізнане не обов'язково реалізувати в своєму житті.
Ну я на це не здатна, бо ж досить велика егоїстка. Але не біда.
Це життя і якщо пощастить в наступному житті мене не схавають.
0 коментарі: