Знаю, що потрібно писати. Писати для того, щоб тренувати своє вміння і розвивати навички зв'язного, логічно побудованого письма. Бо я ж люблю писати потік думок, які більшість сприймає як божевілля. Тож пишу, хоча сказати не маю що. 

Навіть коли запитують. 

Ніби в анабіозі. 

Всі мої дії можливо метушливі, можливо досить масштабні, але вони спрямовані на утриманні мене в стабільно спокійному стані. І це прекрасно. Адже таки щось роблю, частково не сидіти у своїй мушельці (ну як я люблю) мене підштовхують оточуючі, частково я сама запалююсь з якихось ідей. І це гарно, минулого тижня я вперше кланялась сонцю в книгарні, і двічі губила сережку. Я купила собі кулончик з аметистом, адже була впевнена, що це  камінь мого знаку зодіаку, але нєт. 😐

Хоча не жалію, як сказала Соломія, я люблю всякі такі дивні штуки і мені комфортно з того. А ще я вперше спробувала молоко (ну як вперше, просто років 11 його не пила). Воно мені несмачне, але люди знали як змусити мене його пити - змішали з кокосовим лікером. А ще я пила нещодавно какао, також на молоці і зовсім без цукру. 

Здається, я скоро почну нявчати як котики. І це все тааак дивно. 

Люди що зі мною?

Я почала відчувати все зовсім по іншому, все, що стається в моєму житті і в середині, і в спілкуванні з іншими, стало рівноцінно важливим. 

І от ми сидимо закутані в червоні коцики на все ще відкритій літній терасі, п'ємо все ще літній сидр і ділимось всім болючим. Я соромлю себе і постійно відсмикую, аби не робила дурниць і не молола язиком занадто відверто, адже на кожну відвертість потім можна отримати морального ляпаса чи що ще гірше смачний плювок в душу. Але, здається, тільки в мене ці умовності і я до решти не зовсім відійшла від перепитій з зрадами довіри, але буду вчитись.

І знову повертаючись до того що в мене нового чи як я? Я гуд і в мене зовсім нічого нового, або можна сказати, що змінилось докорінно все. І я сама. Не можу ніяк охарактеризувати це відчуття, але воно настільки стійке, що впевнена - все буде якнайкраще. І так, мене постійно тривожать страхи, так, я боюсь багато чого нового, так, я багато чого не вмію, але чомусь відчуваю, що все буде стабільно добре. 

І зараз не можу видати якусь супер-розумну діч, адже здається потонула в собі і закинула читання книг, але поки я відкриваю сама себе і на цьому добре.

П.С. завершую публікацію,але якесь таке тривожне чи то двояке відчуття чогось надважливого і дуже близького.   

Сподіваюсь у всіх все добре.