Я зовсім забула. Зовсім забула як бути злою. Всі рожеві соплі мені настільки закрутили голову, що останнім часом я лише страждала і падала. Топом було плакати при своєму "другу". І коли я виплакалась, таки відкрилась людині, а вона мені каже " ніколи не дзвони мені, ти мене не цінуєш". Хочеться запитати "якого хуя?"

Дякую цій поїздці додому. Вона мені багато чого показала. Дякую за сім"ю і моїх маленьких племінників,вони вселили віру і стабільше відчуття, що в мене є така потужна підтримка, така опора, що хай би я напівмертва була, близькі люди вилікують тебе. І дякую цим випадкам. Вони показали наскільки я хотіла постраждати, понити, сподівалась на ванільних поні, жаль що не вшарила, що мені це нафіг не треба. Я настільки наївна, чесно, що пораз мої друзі ахренівають як можна так довіряти людям, як можна так витягувати їх. А я як дурочка на всю лапшу чемненько кивала і сама шукала виправдання людям, потім вірила в ці байки і навіть починала їх жаліти. Насповна розуму, да?

Так от коли я зустріла і поговорила з однією дуже близькою і такою ж відбитою людиною, в якої в запасі є купа мудростей і фольклору на всі випадки життя і кожну фразу, то мене відпустило. Мене відпустило як ніколи. Прийшло тотальне усвідомлення, що все йде як треба. Що мені не треба вбивати себе і плакати через те, що сталось, бо 

ПО-ПЕРШЕ, коли я ридаю і кажу, як мені херово через будь-що, нормальний хлопець має скзаати "я з тобою, я хочу щоб ти усміхалась, і я зроблю все, щоб ти була щаслива, навіть якщо ти зараз поки що не здатна на це". Але ж ні, замість цього Я маю напрягатись, і коли мені пече в грудях і руки трусяться від нервів, думати що я не так сказала в істериці, чим образила. 

ПО-ДРУГЕ, слабакам не підкорюються вершини. І якщо це звучало пафосно чи ванільно то ідіть вон і не читайте. Але це правда, коли я розійшлась з хлопцем через непонятну діч, і я не бачу від людини бажання помиритись, то це ж щось не те, пра? Прикольно, коли мені всі чоловіки тикають " ну я не підійду до неї, бо може відшиє, воно мені треба?" чи коли перестраховуються "чи точно вона хоче помиритись, бо ж як не я буду як дибіл". То з такими напевно не треба і звязуватись, якщо їм треба перестраховка, що вони не виграють і через це можуть пожертвувати всім. 

Тому питання "якого хуя" переформатовується в  "та йдіть ви нахуй". Хай іде за цим напрямком все: від всього недостойного, до всіх, хто вважає мене недостойною.

Мислітєль відкрив мені очі. Мій блог це реально певне переосмислення себе: моє дорослішання і переформатування. Тут я переварюю інформацію, що тримала, тут я записую враження від людей, подій і тут я росту, це такий підсумок того, що я дізналась і прийняла. Перечитавши пеякі публікації дивлюсь, що третина це діч. Мої думки вже змінились чи так і не прийшли до повного сприйняття тої ситуції чи інфи. Я сама з собою готова сваритись через блоґ, але це і є кайфом. Такий крутий аналіз потім відбувається, що мама міа. 

Але повернемось до " та йдіть ви нахуй". Тож мені завтра це буде здаватись занадто грубим і "фу тиж культурна дівчинка, ти ж зефірка і майже наречена (ухахаха)", але сьогодні я зла. Зла, що така наївна, зла, що викручувал собі руки змісяць і ридала як білуга, зла, що виправдовувала все і сподівалась на ману з небес. Але мене відпустило, хоча і досить важко. Хай не до кінця, хай, але таке відчуття, що реальність перевстановили як і віндовс на компі. 

І я ахріневша дивлюсь на це все, бо чую що є щось нове. 

І зрозуміла, що я мусила пройти через це все. Господи, з іншого боку, як це було шалено отак закохатись. Скільки я про це мріяла, і тепер збила колінки через реальність цих всіх почуттів. І це круто. Я ж трохи люблю БДМС, пра?)

Кста, пісня літа 2017 

і ніщо і ніхто не зміг мені зіпсувати цю пісню. Бо вінішко це святе, це моє. І кіца, всьо буде шик. Головне, щоб знайомі впізнавали тебе.

П.С. Ніхто не знає де знайти для мами зятя? А то щось її бажання видати мене заміж загострилось останнім часом, що аж стрьомно >_<