а де я? а я що? а я нічо
Я зараз як якийсь грьобаний фільтр. Бачу все: нервозність одних, образливість інших, треті кричать світу, що вони не витримують, а я розумію, що всього піздеца не виправити. Ти або вигрібаєш, або не вигрібаєш. Але краще ж вигребти, смікаєш? Хоча що ти можеш розуміти, що взагалі хтось може зрозуміти в іншому? Мені не знайоме почуття тривожної закоханості, мені не знайоме відчуття завантаженості на роботі, не знайоме переживання ...ем ну про що там ще хвилюються нормальні люди? А я зараз хочу лиш іти танцювати, а зараз все на такому похуї, а моїм божеством є сесія з капризним настроєм і жахливим відходняком. І якщо бути чесними, ну ми ж чесні тобою? Ну правда ж!? То я не боюсь не вигребти її, я боюсь не захотіти її. Бо чорт забирай, все можна закрити, здати, вирвати з кишками ті оцінки, але чи треба, чи хочу я того? Чи можливо провалена сесія дасть мені трохи свободи в діях? Чи я просто лінюха, яка будує повтряні замки? Подайте мені будь ласка мого скакуна єдинорога блакитно-рожевого до входу в палац. Скоренько. Скоренько.
І тільки блять одне питання де палац, а де я?
А я в нормі, з психами-убивцями, з жосткими клініками. І що я роблю? Правильно. Розраховую в інеті собі дози, не маючи змоги вийти з замкнутого кола гуртожитку-завдань-консультацій-іспитів-гуртожитку. А якісь мудаки мені доводять, що нормальні люди існують? Та де!
Ти гоніш!
цьомки,
лавки,
і кста
маєте хотіти її невірити мудакам і знати
що
життя
як бутерброд,
адже є пріятні моменти як ковбаска, а є ніпріятні як масло, а є просто необходіміє як хліб.
От так і в нас без неприємних лаж, без необхідних труднощів
і ковбаска буде не така смачна;)
(тільки замість ковбаски якась інша смачна хуєтень,
ну ви поняли,
да?)
мої ж ви умнічки
0 коментарі: