Смертельно втомилась, знову.
Сплю в трамваях і відчуваю кожен синець за ногах, співаю Бумбокс і відчуваю як мій голос змінивсь, подорослішав чи що. Нервуюсь через гроші і маю замашки перфекціоніста щодо святкового столу на День Старіння, я хвилююсь, бляха скоро стану схожою на сорокарічну матусю сімейства, якій приносить радість лише готувати для голодних ротів. Я шукаю шляхи порятунку, але Боже, не беріть мене заміж, бо ж я здурію.
Я просто видихлась, посіріла і скрутилась клубочком на ліжку закиданім рюкзаком, парасолькою, хаосом з листків анг.м. а я посерединці, ніби на кораблі, і двигуном у моєму судні є голос, голос Андрія і біти і моє тихеньке хлипле підспівування, ніби скавчання. А завікном шторм , так небезпечно близько море збунтувалось і вилилось на небо, а я падаю, я на краю і знаєте краще б я уже впала, краще б уже кудись впала, бо я не вигрібаю вже.
Нащо обмежувати себе, вірити в щось краще, а потім розуміти, що змінити щось означає переважно відтяти частину себе і попускати віжки кожного разу і кайфувати, як наркоман.
А людям у голові давно весна, а все, що я вмію, це розбивати дзеркала і феєрично падати на підборах перед хлопцями.
Пустіть мене до моря, адже говорять, що солона вода лікує рани, пустіть і, можливо, вона вилікує мою голову і моє серце.
0 коментарі: