Не відбирай у мене

14:29 Коли думки не дають спати 0 Comments

Я виходжу з дверей маршрутки й кричу на малих дітей, що намагаються зайти зразу після мене чи то просто завадити мені вийти, бо двоє дівчат більше схожих на малих псів, що плутаються під ногами. Рявкнула "ну та дайте ж пройти! " І пішла через них. Краєм ока помітила жіночку, що запихала їх в маршрутку, але не відчула жодної загрози. Не боялась скандалу, навіть навпаки хотіла цього. Хотіла нарешті виплеснути гнів, який скрутив мене вранці, яким сама себе нагодувала.

Це здається називають внутрішнім конфліктом, так? Коли ти знаєш, щоб ти хотів робити, що тобі було б приємно зробити, але робиш зовсім інше, бо..Бо? Бо так хоче інший, і ні, він не кричить, не просить, не погрожує, просто ти вирішуєш зробити краще для когось, а не для себе. А потім ненавидиш ситуацію, людину і себе.
Останнім часом мене дуже чітко приходить і б'є під дих усвідомлення того, що я роблю не так. Це не про чищення зубів чи режим (хоча і це також), це здебільшого про те, що я хочу і як є насправді. Для того, щоб не жаліти про втрачені роки, витрачений час чи розтрачені почуття та сили, варто завжди робити тільки те, що приносить тобі задоволення.
Ти ніколи не зможеш вберегтись, випросити та поводитись абсолютно правильно, шоб тобі не зрадили, не розлюбили, не вирішили піти. Немає немає немає немає немає і ще сотню разів немає визначених канонів поведінки, абсолютно правильних почуттів та поглядів на ситуації, які б могли тебе убезпечити. Найкращі ліки проти страху — життя на повну котушку. Якщо робити ТІЛЬКИ те, що хотіти, жаліти не буде про що. Тоді можна пережити зраду, негідну поведінку чи інші страшні сценарії, від яких зрадницьким важко і холодно у шлунку. Тоді, коли робити не для когось, а робити, бо так подобається, тебе не плющить новина ззовні. Ти любиш, радієш та довіряєш людині, бо це ти так вирішив. Не через те, що так потрібно чи правильно. І якщо зустрічаються моменти, коли людина чинить погано, чинить з тобою погано, це все її. Всі її гидкі вчинки — з нею. З тобою твої почуття та рішення. Якщо не присвячувати життя коханим, дітям, батькам, то що б не сталось, у кінці ти залишаєшся зі своїм життям, яке ти живеш лише так, як ти хочеш. 

Це не панацея, але полегшення для мене від страху, що переслідує, коли забираєшся на глибину: заводиш серйозні стосунки, плануєш переїзд чи щось у цьому роді. Коли ти обов'язково стресуєш і приймаєш рішення, що здорово змінюють твоє життя. Головне робити лише те, що тобі подобається і тримати це постійно в голові. Амінь