Жалкую інколи, що час і молодість не повернеш. Не повернеш багато своїх "вперше". Вперше закохатися, вперше пережити серйозну зраду друга, вперше круто проштрафитись і потрапити під домашній арешт. Всі ці вперше давали такі яскраві емоції, були такими соковитими як стигла черешня. Тоді ми плакали і страждали, боялись і сміялись до коліків в животі, тоді – це було надсерйозно і надважливо. Скажіть Це зараз нам. Нам, які були змушені після кількох смертей вставати і обтрушуватись, йти далі. Скажіть це нам зараз! Ну ж бо! Я хочу це почути!
Зараз таке соромно навіть пошепки сказати. Зараз ми можемо пирскнути зі сміху в лице людині, яка насмілиться це озвучити. Бо ми знаємо вже сотні рецептів "як вилікувати розбите серце". Він в нас стоїть поряд з рецептами від нежитю та діареї. Бо ж знаєте розбите серце можна приховати сяк так, а от діарею ні.

Хоча що стосується серйозних хвороб, то ми все ще не віримо, що вони для нас вже доступні. Серйозно? У 22? Та не говори дурниць. То голова від стресу болить, а шлунок, бо ти нічого не їси. Стоп. Яке запалення кишечнику та перетискання судин в голові? Лікарю, та ви жартуєте!

Тож можна якось повернутись туди, де серце болить Вперше, а тіло Ще не болить?

Можливо повернутися до того періоду, коли любов і закоханість то "навіки", а тусовка до 5 ранку здається абсолютним щастям?

Можливо, щоб наркотик так само сильно тримав при цьому Не збільшуючи дози?

Хоча кому я брешу, на останнє питання чудово знаю відповідь. 

На жаль чи на щастя.

Прекрасно зараз розумію сама себе. Коли вчишся, не все дається легко і зразу. Купа інформації в голові довго і повільно розжовується, а пазли стають на своє місце випадково і тоді, коли вже цього не очікував. І саме тоді, коли здається, що ти не  готовий/ не можеш/  не розумієш як рухатися далі, хочеться все повернути назад. Хочеться забути весь досвід і залишитись знову у первородному стані, в цей момент здається, що ти не зробиш  тих самих помилок  але ж як і зробиш, то це було так солодко! В 16 в тобі є кураж, і твій ілюзорний світ настільки простий! Здавалося, лише вирвись з цієї пастки, лише закінчила  школу/ зїдь від батьків/ знайди роботу і ...все! Твій кайфовий світ починається! І навіть якщо нам скажуть, що свобода дорослої людини схожа на баланс на краю прірви, жодна молода людина не повірить. В нас в головах: "у мене все точно не буде так", або "ми точно разом на віки",  "я буду працювати на крутій роботі". Знаю, що всі заперечення цих твердженнь песимістичні, але проблема не у твердженнях, а в нас самих. 

Чесно? Отак "супер Пупер" буде, якщо ви цього захочете і напряжетесь. Але воно прийде не у 16, та і не у 17, 18, і навіть не 20 чи 22.

Для цього потрібен час та зусилля. І зараз коли вони мені потрібні як ніколи, я слабка. Хочу повернутися до часу і мрії, що все саме собою і все просто так.
А поки я вже 2 тижні намагаюсь написати замітку.
Хоч про що-небудь: про останні новини, про твої фото, про купу цікавої інформації, але все що виливається в замітки, так це лише неперетравлені шматки статей з психології та книг з саморозвитку. Я вжахаюсь таких записів і ховаю їх.  Ні, все ще не можу сформувати, що в мене в голові. Скільки процесів і скільки думок, скільки інформації та вибору. 

Чому ніхто не сказав, що у дорослому житті все трохи складніше ніж показують у романтичних фільмах?

Чому ніхто не сказав, що не тільки перше кохання не повернеться, а не повернешся ти колишній?