stormy sea

22:31 Коли думки не дають спати 0 Comments

Знайшла! Знайшла! Нарешті до мене дійшло, чому я почуваюсь некомфортно, чому не можу втікти від внутрішньої пустки та зовнішнього дискомфорту. Знайшла відповідь у простій фразі подруги: "хочеться романтики". Ось воно, але для мене ця фраза трансформувалась - "хочеться чистоти". Чистоти тіла, чистоти помислів та дій. Мені зараз важко, важко, бо відчуваю, що чим далі відтерміновую чи просто лінуюсь зайнятись своєю головою, знайти сенс своїх дій, тим гірше мені стає. Гірше, бо море всередині штормить, і його нічимне залікуєш, адже я випустила кермо свого корабля і кручусь у внутрішніх переживаннях, тому мене просто кидає на скали.
Часто, коли приходжу додому, я просто зависаю, нічого не хочу і не можу. В мене починається ступор, бо не бачу сенсу, сенсу готувати вечерю, сенсу робити завдання. Здається лише робота мене організовує, що я не втрачаю відчуття дня/ночі і їм більш-менш за графіком. Лише вона є відволікаючим фактором, з яким як би не мучилась, але без нього гірше. Гірше, бо починає штормити. Та виявиляєтся, що внутрішній сумбур це ще не найстрашніше.
Агонія в тому, що я почала ламатись під зовнішніми рамками, кордонами, границями, штампами та стереотипами. Зовсім забула, що коли ти один світ починає валитись на тебе. Починає годувати тебе брудними жартами про секс маловідомих людей, починає стереотипно навішувтаи ярлики "хто який, має бути", змушує прогинатись під нього.
Сьогодні я загналась настільки, що розізлилась на себе, бо я "не так вийшла". Я настільки засліплена була/є цією правильністю, що почала злитись на іншу люину, бо вона не така "як я очікувала". Кааарл, яке я взагалі маю право злитись/ображатись на людину, бо вона не "така"? За таке хочеться давати собі ляпаси. За таке хочеться кричати.
Людина дійсно стає слабшою під зовнішнім впливом, без внутрішніх орієнтирів. І я почала грузнути. Грузнути у "правильності" і фальшивій канонічності. І від цього мене вивертає і руки починають труситись. Я прогинаюсь таки, а відпускає мене лише тоді, коли іду пустими провулками, а у вухах музика, тоді  можу розслабитись і просто танцювати чи подсмикуватись у ритм.
Я готова танцювати у пустій опівночній кімнаті і мене відпускає, але не на довго.
Тож хочу тікати, тікати від чужих  думок, щоб мене не ламало. Тікати від пустоти в мені, тікати і лікувати її музикою і трансом, адже думки ще більше з'їдають.
А поки мене штормить, і я чекаю закінчення цього, адже зазвичай опісля на берег викидає багато сміття, а море заспокоюється, стає чистим і світлим.
Тож прошу, Всесвіте, зроби моє море чистим.