Дивіться шо
Ненавиджу писати оглядаючись на когось, щось. Навіть зараз в голові всі вони: всі теми, трабли. І хочеться вже оцього eror 404 на обличчі і розводити руками в пошуку коктейлю на пляжі. Так, кайф. Але не про це, а про те, що так багато подій сталось. Все таке непевне і розслаблене, що тільки викликає посмішку і мої танці по вулицях міста приносять кайф, аж до крові і ран. І голова крутиться від цього літа. В якому я насправді не відпочиваю, а живу як на вулкані в пошуку спілкування. Моніторити соц. Мережі в пошуку котиків і повідомлень, ходити по вулицях в пошуку знайомих лиць, бо залишитись наодинці просто не виходить. Інтершуми просто вибішують і всі оці "мусай" "треба", а кому треба і що не зрозуміло. Я взагалі не вдома. Це вже місце мого минулого, адже сьогодні я навіть не знаю Де мої речі лежать і нічого змінювати не можу. Та і не хочеться. Хочу відпочинку. Малолюдного і свіжого. А люди читають майбутнє по картах і моїм веснянкам, пророкують, доводять, а я лише сиджу як качка на роздоріжжі. І нічорта не хочу. Не хочу квітів. Ні не так. Якщо зумію виростити в собі цілий сад, то не потрібно буде чекати людей, що принесуть тобі квіти. А я ще не можу. Це так важко: переживати всі емоції, не подавлювати їх і не клеймити себе за біль, злість і крик. Я навчилась плакати, і сльози це не завжди погано. Інколи вони буваю як полегшення. Пишу це і вони знову накочуються. Як добре вміти, хотіти прийняти себе. Але окрім бажання треба щось робити, а то якщо з таким натхненням сидіти і дивитись на зірки то нічого не зміниться. І я буду тією самою рисинкою. чи як називають одну штуку рису? Рисинятко? Але то таке. Головне, що по-трохи чинники, які мене стримували, відсіюються. Як добре відпускати минуле і людей, минулих людей? Людей з минулого? Не важливо. Головне, що я припиняю. І коли звучить питання: "що там Львів?" Моя відповідь мене задовольняє і жодних побічних емоцій. Це ніби ти ніндзя і розбиваєш перепони.
А в цьому всьому головне знаєш що? Я і сама не знала. Мені сказали на вушко : "Ніколи не втрачай своєї ходи". І якщо ви ніколи не ходили як мама бос в клубі, а особливо під коктейлем, то ви не знали життя. А режим "хіщніци" і "я в Образе"? Божееее я завжди з усмішкою згадуватиму ці моменти. Так само як і тусовки в когось на хаті, величезні зіниці і найтепліші обійми безсонними вечорами. Як постійно мусить хтось за руку тримати, бо ти вбєшся на підборах або псіханеш і підеш боса. В людей дах рве, якщо щось не зходиться з усталеними рамками. Тому то і ніхто не розуміє чому я гуляю сама. В чому кайф таких от прогулянок. Я вас прошу, просто ходіть одного разу зі мною і залиште ваші проблеми і шифри вдома. І буде вам щастя. А можливо я і шампанським поділюсь. А як ні, то просто не базарьте, щоб я від вас не втікала.
Тож лінива киця спить коли може і де може в рідному місті і намагається ні про що не хвилюватися, поки всередині пробуджуються вулкани.
0 коментарі: