Час дякувати
Знаєш, напевно час дякувати. Так, якщо відкинути всі соплі й награні страждання, час дякувати близьким. Час нарешті помічати дрібниці, що дарують щастя, вартують всіх однотипних днів. Час цінувати наші опівночні розмови за сотні кілометрів. Усмішку, яку важко стримувати. Залишати на кіноплівці памяті десятки епічних моментів, коли ми виглядаємо героями з фільмів: всі вчоритьох, коли сидимо на сходах магазину, говоримо й їмо безнадійний фастфуд. Варто цінувати кожен пройдений крок по дорозі на нічні тусовки, кожну пісню й кривляння-підспівування, кожне "от чорт таки спотикнулась", кожен смішок від друзів і кров з лівої колінки, на якій ще залишився шрам. Варто дякувати цьому літу, що воно таке виважене і розплановане. Покраєне мною вздовж і впоперек, але разом з тим упоєне денним сном. Адже мені тепер здається, що сплю за нас двох, а ти хвилюєшся за двох й надсилаєш повідомлення о 3 ночі. За них тобі також дякую, і за те що є в мене.
Дякую Тані, що нагадала як це бути дитиною: красти яблука( чорт ми могли б вступити на акторський), збирати аличу й їсти найсмачніше морозиво. То все ти, моє кримінальне літо. І ти здається, так і не дала відповіді чи довго ти цим займаєшся?))
Це літо приносить мені спокій, а рідні намагаються витягнути тебе з свого внутрішнього пекла. Вони трясуть за плечі і роздають психологічні ляпаси, щоб ти нарешті оговталась, припинила затяжну істерику.
Зрештою, час дякувати всім людям, які зустрічались на шляху, вчили чогось, інколи спеціально штовхали на коліна й змушували підніматись. Час дякувати близьким і далеким, ті які як і я ніжаться в пуховій ковдрі у +30 об 11 чи закінчують роботу лиш о 22. Я дякую батькам, що залишають недоторканною мою приватну територію, дякую за новий замок в двері. Тепер вночі після тус не доведеться наосліп попадати в замкову щілину. Дякую, навіть за незроблене мамине вино. Дякую за дорослість, життя. Я люблю тебе.
0 коментарі: