Іколи тобі треба сил, сил а не відпочинку. Інколи тобі треба оголені нерви, щоб відчувати найчистіший гнів і радість, смуток і, щоб сміх зароджувався глибоко в середині, глибше навіть кишок, а не лиш легенько торкав вуста. І нічого, що він буде схожий на сміх єнота чи гієни чи можливо зміксується в сумбурний коктейль з кашлю й дикого ржачу, головне щоб тобі було кайфово. Але не забудь повсякчас повторювати ближнім і заразним:"будь здорова". Адже ми не безсмертні.  Хоча я б в цьому не була так впевнена. Здається, ми просто витрачаємо запас безсмертя ще в молодості, а  він же не вічний. Чи ви геть чистої халяви хотіли? 
Тож ми в молодості проживаємо багато життів: своїх, чужих, далеких, близьких, дуже гидких нам чи  омріяним. 

Говорять не можливо змінитись, та  не можливо залишатись сталим, однаковим повсякчас. З кожним кинутим поглядом, з кожною секундою, розмовою з мамою, з кожним завареним чаєм - ми змінюємось. Робимо нові зарубки на коробці внутрішніх дверей життя, але всі вони  позначаються горизонтально до відповідних змін в тобі. А не до примарного росту мозку чи видовжування кісток. і згодом ми вже повноправно зможемо бурчати:" моя кость слишком стара для етого дерьма". 

Чесно, бачу зморшки біля очей - через сміх і не доспані ночі( от навіть зараз з годин 30 поспала всього 4). Але то якось все рівно, коли ти заливаєшся сміхом і тупо жартуєш за курінням м'яти. За вином, за їжою о 3 ночі, за подорожами й тихою смертю на парах, з усіма прочитаниими книгами, збитими шкарами й тупими мріями про шмотки і свободу душі.

Світ такий перенасичений стереотипами, правилами, зразками.  Світ такий суворий до нас, і ми його наслідуємо, вчимося жорстокості, старечого маарзму й черствості. 

Однолітки вже одружуються, а я стрімаюсь великої відповідальності перед іншою людиною і просто забиваю собі ще одну самокрутку. А я хочу якщо й знайти когось, то на все життя, щоб ховати його вставні зуби, і на пару закидатись чаєм на кухні, коли схопить поперек чи серце, щоб няньчити внуків і навіть стібатись з них. Але то все дурні думки, й як ми зараз любимо говорити: краще не загадувати на перед, аджепо-молоості чого дурного не зробиш, але так само краще кидати чужу людину десь на півдорозі, ніж потім нести на плечах осоружний вантаж і мучатись. 

а повертаючись до нашої реальності треба добряче подумати, що ти таке є і чи є в тобі  більше ніж просто щось в тілі, як сосиска в тісті. Бо недорозвинуте особистісне ядро чи взагалі його відсутність, не позбавляють нас думок, характеру,  бажань, мрій чи душі. Але позбавляє цілісності цих компонентів, що призводить ніби до втрати всіх відчуттів. Ти стаєш людиною, а зрештою і був спочатку також, в зародженні, без зору, нюху, тактильних відчуттів. Та одногоразу тебе виштовхали на світ, щоб БУМ ти був, жив, розвивався. Адже саморозвиток - сенс нашого життя. А без розвитку ти повертаєшся в ембріоний стан, але з недорозвиненим почуттям справедливості й весь світ тобі ніби винний  що ти ніщо. І останнім часом все більше і більше таких людей зявляється ванашому суспільстві. А вони так само впливають на загальний менталітет і поведінку в суспільсті, як і індивіди з гармонійним особистісним ядром - це вам жарт демократії. Тож  насправді дуже важливо знайти себе, свій шлях й ціль життя, жаль що останнім часмо все більше людей проце забуває. Сьогодні в пріорітеті гроші, але люди забуваю, що ти не купиш своє кохання, взаєморозуміння, спокій в душі й "своє місце" в цьому світі.

чорт, це важливо-важко бути тим ким є і ким хочеш бути