Чому я постійно відмовляюсь від вечірніх прогулянок по Львову, а обираю поїхати  на маршрутці в центр  і так само  повернутись? Чому в моєму маленькому містечку, де до центру можна дійти за 25 хвилин, я вночі їжджу на таксі, а коли доводиться йти пішки, завжди обираю зручні кросівки, а не підбори? Бо в моїй голові питання "а як же я втечу?". І хоча сама я не терпіла насильство і на мене не нападали в темних провулках, мене попереджає суспільство, що Таке може трапитись, і зазначає, що ходити самій не можна, бо ж "сама  будеш винна, чого поперлась?".
Саме страшне, що я не боюсь пограбування, ні, це найменша річ, яку я боюсь вночі на вулиці. А насильства і наругу над тілом.
Кожного разу як знайомі хлопці розповідають, що вони пішки ходять на роботу і з неї, хай то буде день чи ніч, я кажу, що не чиню так, бо боюсь. На це дехто пирхає від сміху, бо ж нічого страшного не помічав, а дехто просто констатує в мені боягузку.
Але думаю, що їм так спокійно, бо ніч віддано чоловікам. Нещодавно мені довелось пережити новий досвід - пройти пів Львова вночі. Я йшла від свого гуртожитку до Залізничного вокзалу. За всю дорогу (близько 7 кілометрів) мені зустрілося всього 2 дівчини. Всі інші - чоловіки. І дійсно, більшості чоловіків немає проблеми ходити вночі, бо суспільство дозволяє їм. Небезпека зустріти ґвалтівника чи грабіжника не така велика, ніж ймовірність, що потім таку "не розважливу" поведінку жертви - йти самій, засудять і скажуть "Ну оце, сама винна". 

Сама винна, бо інколи суспільство сходить з розуму. І таке відчуття, що відвідати певні місця чи вийти з дому в певний час доби нам не можна без чоловіків. З братом, хлопцем, чоловіком - так, ймовірно з другом. Але самій? Ні. Хоча після випадку з "зафрендзониним" хлопцем, що в Росії задушив і зґвалтував вже мертву дівчину - я вже не знаю чи із другом йти варто.І це страшно. Дуже. 

Чесно? Від дитинства чула, що не можна нікому довіряти, от нікому - обдурять, змусять, обмануть, але я в своїй наївності - наївності, що я маю право чинити так, як захочу, наївності, що я маю Рівне право і не маю піддатися насиллю лиш через те, що я дівчина, не надавала цьому значення.
Що я отримала за це? Залякування знайомого, коли ми поїхали кататись по місту, що він мене вивезе за місто і я повернусь додому, коли Він захоче (йому цей жарт здавався смішним); неадекватні переконування, що на мене хтось нападе, якщо йтиму сама вночі (від цього хотілось зробитись маленькою маленькою і втекти, до решти саме через них і рідко ходжу вночі); слова "ти смілива" коли дозволяла собі йти до знайомого додому Тільки на фільм чи спільне поїдання піци. Я була і є смілива, бо вважаю, що якщо я не скажу, що хочу сексу з людиною, від мене його ніхто не вимагатиме, і що навіть, якщо старий лад думок (йдуть до когось додому лише, щоб переспати) в людини є, то вона адекватно сприйме мою відмову.
Те, що я дозволяла думати, що я маю право поводитись як всі інші люди, не хвилюючись за місце між моїх ніг кожного разу як йшла кудись, дивувало людей. Але таких реакцій було відносно не багато. Що я здебільшого отримала взамін на свою нормальну поведінку? Нормальне ставлення. І думаю, я все ще смілива, бо мудаків в моєму житті було досить мало. І хвала небесам за це.

Але гірко читати матеріал про те, що або ти будеш такою жінкою, якою хоче збочене суспільство або ти будеш мертвою (посилання на матеріал тут) гірко і страшно, що якщо все таки з тобою щось станеться, то камінням можуть закидати саме тебе. Бо можливо ти десь не дотрималась цензури, поцілувалась з хлопцем, з яким ти не в стосунках, чи в цьому платті без бюстгальтера, твої груди виглядають не так як комусь того треба. 

І хотіла написати, що молитиму Бога, щоб ситуація змінилась. Але потім зрозуміла, що молитви інколи не допомагають. Потрібно робити щось самому, і сподіваюсь інколи допомагатимуть і тексти ♥