Аккеу
Аккеу, ти можеш робити все, що захочеш. Можеш жаліти себе і кричати, який несправедливий світ. Можеш звинувачувати маму, що ти не вступив на театральний. Можеш казати, що ти просто пиріжечок, який загубився у пучині страждань і тебе мають врятувати. Ти можеш робити все, що захочеш. Але твоє ниття тобі не допоможе. Неочікувано, правда?
Я також забивалась у темній кімнаті, кляла все і паралельно жаліла себе, адже життя несправедливо зі мною вчинило, а я безпорадна. Злилась, що немає роботи, або є, але вона тупа і нецікава. Злилась, що немає грошей. Злилась і сама закривалась у своїй темній кімнатці, щоб постраждати і понити, як мені погано. Адже все - виходу немає. І я вже зовсім спокійно в думках приміряла форму офіціантки і вирішила трохи підзабити на свої старання, хоча себе заспокоювала, що журналістика щось там трохи буде присутня в моєму житті.
Близькі і далекі дивились на це все прифігівші: типу ти так рвалась, хотіла, писала і тут здулась і все? Детка, це все на що ти здатна? А я і не відповідала, бо була занадто зайнята самоїдством і жалістю. Ітак тривало не довго, але боляче. Це ніби ти сама сидиш і царапаєш собі руки: шкіра залишаєтсья під нігтями, тобі пече але ти ніби тупачка сидиш і шкрябаєш себе, думаючи що це тобі допоможе і ти побачиш проблему. І ти серйозно? От яким макаром це допоможе?
Це вже зараз я так питаю, а тільки днів тому ви б не сказали, що мій рівень IQ дозволяє мені зв'язно говорити.
Та мене шикарно протверезили слова іншої людини, яка намагалась витягти мене з тої клоаки, жалю до себе і власної убогості. Вона сказала, що сподівається, що я візьмусь нарешті за голову і не буду робити тої херні і не відмовлятимусь від своєї мети (вона сказала не це), бо їй жаль витрачати свої сили, ресурси на поради і переконання людини, яка того не потребує (див. так зайнята жалістю до себе чи любовю доо своєї калюжі страху, що нічого не робить).
І ось саме ці слова мені як обух по голові. Саме ці слова я казала іншим, коли бачила, що людині, якій допомагаю розібратись, які намагаюсь допомогти змінити життя на краще (я це про свою роботу психолога типу) ніби не доходить. Вона все розуміла, розуміла, що варто щось робити, чи щось змінювати, а дій не було. Дій не було, бо вона або просто хотіла понити і щоб її послухали, або їй зрештою було комфортно "так", так як вона жила. А ниття і прохання про допомогу було як жест типу "ну я щось же роблю, просто в мене не виходить".
Так от, я ненавиджу таких людей. Вони мене бісять до глибини душі, бо є просто нитиками, а не людями дій. Я не хочу ставати такою ж какашкою і чорт забирай треба збиратись до купки і робити щось. Я ж можу. Я можу!
П. С. І ви не ставайте такими нитиками будь ласочка.
0 коментарі: