А в тебе є #обличчядепресії?
#faceofdepressionз таким хештегом у Facebook "гуляє" багато моторошних історій. Моторошних, бо знайомих до коліків.
Його запустила вдова лідера гурту Linkin Park Талінда Беннінгтон. Після його самогубства вона запостила відео, на якому зафільмовано як він грається з своїм сином, жартує та усміхається за 36 годин до самогубства.
Відео вона підписала "у депресії немає обличчя чи настрою".
І насправді це така глибока тема, що в ній можна втонути. Я почала писати цю історію лише тому, що прислухалась порадами психологів щодо таких історій, де люди діляться негативним досвідом чи своїми почуттями.
Вона зазначають, що поширення історій #faceofdepression або #янебоюсьсказати це палка з двох кінців. Адже з одно боку люди діляться такими історіями та розуміють, що вони не одні перед загрозою, проблемою і тд, а з іншого боку такий масовий викид негативу може призвести лише до погіршення ситуації.
Так прочитавши історії розвитку і переживання депресії двома людьми на яких підписана, я полізла читати далі. І знаєте, не робіть так ніколи. Зрештою, вам немає різниці до чужого життя, а споглядати чи читати про чужі страждання - зайве. Повірте.
Бо зразу проходить аналіз причин, можливостей і свого життєвого досвіду з приводу таких ситуацій. І звісно мозок швидко і хворобливо їх знаходить і ви починаєте себе жаліти чи справді думати, що у вас депресія.
Чому краще не жартувати про депресію?
Бо це хвороба жахлива, жорстока і глибока як провалля. Людям лише одиницям вдавалось перемогти її самим. Більшості в випадках депресії потрібно звернутись за професійною консультацією і пройти курс лікування, бо по-іншому ніяк.
І це насправді страшно. Страшно як люди розповідають і ти бачиш цей парадокс: людина може виходити заміж чи подорожувати чи виховувати дітей-лапуль, а в середині неї може бути пустка і жодного сенсу життя. Вона може усміхатись, жартувати та говорити про плани відпустки за кордоном, але сенсу того всього вона не бачитиме. Тільки от ви про це наврядчи дізнаєтесь, навряд чи дізнаєтесь про панічні атаки та сльози, що душать її вночі. Адже як тільки вона вам розкаже ви порадите їй відпочити, не нервуватись та позитивніше дивитись на життя. І взагалі "це ніяка не депресія, просто тобі немає чим зайнятись".
Цим люди тільки віддаляють від себе хвору людину, ізолюють її ще більше і приводять до погіршення ситуації.
Страшно,але я сама така була. Коли близький друг мені зізнався, що за його постійними досить дурними жартами стоїть темна безодня і пустка, що йому насправді страшно і злісно, а я просто не знайшла, що відповісти. Перша моя реакція - тікати. Адже зрозуміла, що не можу допомогти, хоча намагалась давати тупі поради в стилі "всьо буде гуд, от пройде трохи часу". Тільки тепер усвідомила провал своєї тодішньої промови.
На майбутнє: просто слухайте і скажіть, що ви готові підтримати людину (якщо дійсно готові). А так просто слухайте. І закрийте собі рота. Жодних тупих порад чи нівелювання проблеми.
Просто слухайте.
Просто уважного вислуховування моїх переживать та чужої підтримки мені не вистачило одно разу. Минулої зими. Не скажу, що це була депресія. Адже в легкій формі вона триває близько 4-6 місяців, а в мене той стан тривав 1,5 -2 місяці.Але все ж..
Що було зі мною?
Тотальна хандра чи по-іншому відсутність будь-яких глобальних бажань, стан пригніченості. Сірість буднів, і не тоді коли все повторюється і все нудно, а тоді коли ти не бачиш сенсу прокидатись завтра. Перед очима не поставало і не турбувало ні навчання, ні сім'я, ні кохана людина. Хоча по при це я продовжувала спілкуватись з сім''єю, ходити на пари та переписуватись з хлопцем. Просто все перестало бути важливим, приносити задоволення. Я робила то на автоматі. Хоча якісь паростки усвідомлення до мене приходили, коли ділилась своїм внутрішнім станом з друзями та хлопцем. Але мене зразу закидали порадами і своїми версіями "мого поганого настрою" і я погодилась і перестала пояснювати і розповідати людям, що зі мною.
Хоча в середині я готова була вити та лізти на стіни від тотального пожираючого відчуття пустки і агонії.
Я не думала про самогубство: занадто слабка чи егоїстична для того, але разом з тим в той період я і не задумувалась про майбутнє. Мені було абсолютно всерівно, хоч би бомба вибухнула в моєму місті.
А вночі я по раз прокидалась від панічних атак, інколи вони наступали як тільки лягала в ліжко. Серце починало вилітати в з грудей і я знала, що щось погане станеться, щось погане станеться, обов'язково, але не знала ЯК це пережити.
Чесно як зараз згадаю сама починаю нервувати і хвилюватись. Це страшний стан і страшна хвороба. Пому більше не хочу читати про чиїсь випадки депресії і згадувати свій.
Зараз більше усвідомлюю, що треба бути добріше, адже поряд з вами може працювати/вчитись/жити людина, в якої чорна прірва в середині, і по раз все що ви можете зробити це вислухати і бути трішки добрішими. Трішки і, можливо, чиясь діра в грудях стане меншою.
0 коментарі: