02:00 Коли думки не дають спати 0 Comments

І вона мені каже: "нащо воно мені все здалось? Я занадто стара вже! Чорт мене дьоргнув за це взятись". Я їі палко підтримую, тож у відповідь промовляю: "тепер це і моє пояснення! Я нічого не хочу і не можу! Я вже занадто стара для цього!".Взаємні погляди і божевільний сміх. Вона сідає напроти мене і втупивши очі в стіл, з неймовірно беззахисною посмішкою(їй не жаль) повідомляє мені, що сьогодні нагрубіянила нотаріусу. Я плескаю в долоні і заливаюсь тупим сміхом, ствердно киваю і допитуюсь чим та іі так розізлила. Вона для мене ніколи не винна, і хоча є мякішою ніж топлений віск, завжди непорушна в своїх принципах і поглядах на мораль. Вона ніколи не хотіла, щоб хтось вляпався в халепу і попросила, щоб я повідомила її, коли заручусь. Я роблю вигляд, що вона буде найбажанішою гостею, та боюсь, вона занадто турбуватиметься про мене. Хоча чи існує ступінь занадто по відношенні до неї.
Ми тільки нещодавно познайомились по факту. І я ніяк не запамятаю, які іі улюблені квіти. Але напевно в мене така біда зі всіма квітками. Тож я говорю з нею інколи і ми справді не розуміємо цього життя. Нам здається, що ми родичі, бо стійкий песимізм відлунює в наших словах, а моя відмазка - таке життя, вже стала спільною. Вона завжди каже, що я не маю міри, і ніколи про мене не турбується. Лиш не схвалює мої постійні швендяння по країні, аби лише  життя дозволяло їй осісти в одному місті, то, на мою думку, вона б неминуче обрала гори. Тиша завжди її приваблювала більше. В ній і самотності вона б знайшла своє щасття. Вона ніколи не буде жінкою з 40 котами, скоріше в старості буде мені здаватись доброю феєю з казок. Ну знаєте з таким милим капелюшком і безмежною любовю до рослин. 
Тож я зустрічаю іі говорю і заспокоююсь. Вона має талант не розуміти, але забирати мій тягар. А кожну розмову вона закінчує словами "успіху " так ніби кожного нового дня я планую нову битву як Наполеон, а не ліниво намагаюсь встати з ліжка.
Вона, напевно, та, на яку хочу бути схожа. Вона, напевно, одна з моїх я.