не клянись вовсе ни Небом, потому что оно престол Божий, ни Землей, потому что она подножье ног Его, ни Иерусалимом
«Я цябе ўратую!».
Толькі як -- ня ведаю.
Мені так сумно, так сумно, що просто сідаю, ложу голову на
коліна і сиджу. Якщо ніхто мене не рухає то сиджу поки не затерпне шия чи
спина. Здається, я б могла вивести, класифікувати та розповісти про всі стани
печалі, а потім ще написати книгу, яка б точно стала безселлером Зе Нюройк
Таймс, але не роблю цього, бо печалі і так забагато. І не виходить її позбутись
ні погулянками, ні книгами, ні тусовками. Це ніби невидима шаль, яка як тільки
огортає тебе - ти стаєш недосяжний для цього світу, серце замерзає і нічого не торкає тебе: ні
чієсь щастя, ні горе, нічого. Ти може сидіти в компанії, сміятись, можеш пити
чи навіть кататись на ковзанах, але в кожній, кожній хвилині знайдеться секунда
чи мілісекунда, того смутку, що прохромить
і втягне ніби вир в апатію. Та потім тебе окрикують, ти оговтуєшся і
усміхаєшся типу "все норм, просто задумалась".
Тож здається щось переломилось, щось сталось зі мною таке, що
змушує весь світ навколо або крутитись з
шаленою швидкістю, або завмирати. А я, це я: розгублена, тиха і втомлена. І
все, немає оцієї дитячої психологічної консультації по всім знайомим і друзям.
Немає зайвих емоцій і награності, жаль лише сну немає також. Та відкривається
щось більше, перестаєш нервуватись через дрібниці - починаш відчувати.
До решти взагалі
забуваєш, шокуєшся, усвідомлюєш, заспокоюєшся і забиваєш на все,коли твоє таксі
врізаєтсья в фуру три хвилии по тому як ти з нього вийшла і розмовляла з
водієм. Навіть про завальне навчання тоді забуваєш, про розбите серце чи ще там
що вам приносить сильний душевний біль?
Чесно, кілька разів
бачила нещасні випадки, аварії, сама потрапляла в ДТП з палаючими машинами та
йшла з площі за пів години до оточення її беркутом. І все що можу зараз сказати це : "чорт забирай я
везуча". Везуча тому, що не пережила на своїй шкурі деякі речі, і везуча,
що пережила. І той час, що нібито втікає крізь пальці, зістарює твоє лице,
ломить суглоби на погоду й корчить
спину, ніколи в житті не віддала б. Бо
здаєтсья зрозуміла його цінність, навчилась не бідкатись на нього. Адже саме час дарує нашому існуваннню зміст. Саме
він встановлює рамки й підпихає нас. До решти час - наш дар.
Смішно звучить так? Адже ми безсмертні душі, замкнені в
смертному тілі, на обмежений термін. І що ж здається нам треба цінувати і що
нам треба робити? На ці питання хай кожен знайде відповідь для себе сам, я ж не
гуру там якийсь. Але знаю, що все що ми можемо віддати людині це час,
проведений з нею, або витраченийна неї. Рано чи пізно це розуміє кожен. Що
ніяка робота чи гроші не компенсують витраченйи час.
А все чим ми можемо клястися коханій людині - це наше кохання,
все що можемо дати їй - вірність нашого тіла. Бо ніщо інше він не зможе від нас
отримати: ні нашу душу, ні наші почуття,
ні нашу любов. Це все в силу того, що є внутрішнім скарбом вже
унеможливлює його передачу, залишаєтся в нас і з нами. А ці ж почуття
трансформовані в слова кохання вже втрачають половину змісту і чарівності, тож
все що ми можемо дати коханій людині - це свій час та вірність тіла. Єдині та
найважливіші атрибути нашого існування.
Це те, що зрештою ми розучились цінувати і берегти сьогодні.
"Ещё, слышали вы, что сказано: не клянись вовсе ни Небом,
потому что оно престол Божий, ни Землей, потому что она подножье ног Его, ни
Иерусалимом, потому что он город великого царя. И вот я не знаю кто сегодня в
Иерусалиме царь и даже кажется, что там вообще нет такого человека, который мог
бы все уладить.Но только я знаю, что точно не буду клясться городом, в котором
люди как арбузы взрываются под палящим солнцем в автобусах и на площадях.
Но зато моя одна знакомая с мужским именем Саша за свою короткую
жизнь уже два раза клялась Небом и один
раз Землей.
А в любви она клялась неоднократно. ....И каждый раз когда она
оставалась наедине с мужчиной и слушала его слова о любви, в ее голове
рождались похожие слова. Только эта Саша из большого города никогда не
произносила их в слух. А все свои чувства выражала то улыбкой, то поворотом
головы, то хитро прищуривая глаза. Потому что эта моя знакомая Саша всегда вела
себя как актриса из художественного фильма про любовь, потому что только в
таких отношения между мужчиной и женщиной есть кислород. А если клясться и не
любить, то это уже говно собачье, а не кислородный фильм, а если любить и не
клясться, то это уже немецкое порно, а если встречаться с разными мужчинами, а
любить только одного человека, то это уже похоже на русский кинематограф про
березы и поля.
И вот лучше курите траву, ешьте яблоки и пейте сок, чем вы
будете валяться пьяными на полу перед телевизорами, клясться Небом, Землей,
Иерусалимом, что ваше сердце принадлежит одному человеку. Потому что если ваше
сердце принадлежит одному человеку,а тело другому то чем вы будете клясться? Не
престолом же Божим, и не подножьем ног его и уж тем более не Иерусалимом, в
котором люди сходят сума от глупостей, а клясться вы можете только любовью
своей.
И да будет слово ваше Да - Да, и Нет- Нет, а что сверху - это то
от Лукавого."
( Із к\ф "Кислород"-Композиция №3 "Да и Нет")
0 коментарі: