Довго думала, чому люди зустрічаються, коли між ними немає неземного кохання чи не заради гарних дітей. Варіантів виявилось багато, але самі популярні: секс, звичка, стабільність, комфорт. Тож  з варінтів можна скласти ключову відповідь- зона комфорту. Ми якщо не паразитуємо на людині то утворюємо симбіозм. В флорі це прийнятно, а от чи личить це нам?

Звісно кожному потрібне плече підтримки чи знання, що за твоїм менструальним циклом слідкує ще хтось окрім тебе( люди не в парах не зрозуміють). Тож інша людина стає твоєю зоною комфорту. Напевно, саме тому чоловік, що зраджує кожного разу повертається додому. Бо тепла звичка, іжа на столі і стабільність є його зоною комфорту. А зрада - ковтком свіжого повітря, чимось екстремальним і тим, що змушує відчути себе ще живим. Але всі бажають повернутись до зони комфорту, чи не так? 

Саме тому навіть у 20 хлопці не можуть кинути дівчат з якими їх нічого не повязує, окрім звички. Занадто велика првязка, занадто звикнув, занадто комфортно. Це можна провідчувати в дрібницях: ніхто не кричить на тебе, що ти чавкаєш, ти мож не знімати носки, коли спиш, зрештою твої труси хтось пере окрім мами, та й стабільний секс не така вже погана штука. Дівчатка також розслабляються:  звичка запізнюватись, пристрасть до пива чи вигляд баби-яги, коли сидиш в хаті, також вже прийняті обранцем.  В деяких пар доходить до того, що вони розмовляють по телефону коли відвідують туалет. А інколи і не по телефону.

Знаєте, чому не має "Попелюшка: продовження історії" чи "Білосніжка 2?" Бо вони б мали не такі вже приємні  продовження. Попелюшка стала рабинею чоловіка і драє замок, конюшню, годує довбаних пташок, що говорили з нею раніше. Білосніжка тепер замість гномів має 7 дітей і восьмого чоловіка . Думаю, те що вона смертельно втомлюється і вже мріє подавитись тим довбаним яблуком - просто і не передати. А розжирнівші принци прилізають до хати  і надивившись на цей треш вирішують що ще щось можуть, що оця лахудра себто принцеса себто любов всього його життя це не все на що він заслужив. І він пускається берега чи як там кажуть? Седена в бороду, бес в ребро?

Але закінчується така чергова відпустка на ліво і він повертається. Бо ж там ненаглядна, там зона комфорту! Кому ж він ще потрібний з пивним животом і печією?

Як вам? Я думаю, краще закінчити на "жили довго і щасливо".

І звісно ніхто не каже,  що бути в стосунках чи зустріти людину з якою можеш не чіпляти фальшиву усмішку постійно і якій не начхати на твої проблеми це погано, навпаки це щастя! Але я проти того, на що перетворюються стосунки без цього. Фактичний треш, деградація. Ну тобто  зона комфорту. Ти замість людини бачиш перед собою секс чи психолога чи мамочку(і дівчата також їі бачать в обранцях). Ця людина тебе ніяк не мотивує! Ти не хочеш ставати краще, бачити більше, розвиватись. До решти пірнути глибше в людину. Тому напевно парам на межі розлучення пропонують заново відкрити для себе партнена. Бо ми  вже є нудними і  не глибокими. Ти не хочеш пізнати люлину, бо це тобі не треба. Тобі треба їжа, секс і чисті речі.  

Та інколи ти задумуєшся, а можливо вийти з зони комфорту? Поховати і так мертві стосунки? Можливо, варто знайти людину, яка окрім того, що прийматиме тебе таким як є, ще буде твоїм джерелом натхнення і підтримкою? Ту, яка буде мотивувати чи навіть з тобою пригне з парашута, якщо ти так давно мріяв! Ту, яку ти будеш пізнавати і захоплюватись, кожного спільного дня. Від якої не захочеться іти на ліво, а по дорозі додому в тебе ростимуть крила? 

Але чорт, думаєш ти, а як же зона комфорту? Це починати нові стосунки? А як шо в мене не складеться? А якщо я зразу тут і зараз не знайду заміну своєму комфортному життю? Це залицятись чи фліртувати треба буде, а я напевно розучився(лась)? А я вже знайома(ий) з батьками, як же це тепер? "Та вона(він) нормальна партія для одруження"-  Кажеш ти, коли шалено хочеш трахатись з іншою(іншим). 

І мої однолітки, знацомі йдуть на такі компроміси з своєю совістю, йдуть на все аби залишитись в своїй зоні комфорту. І казка повторюється - розжирнівший принц іде на ліво і знає, що все що треба від дружити - чисті шмотки і борщ, а його замахана обраниця одного дня, коли їй стукне 40, зрозуміє, що це не те життя. Не так вона хотіла прожити і, можливо, вона навіть його ніколи не кохала. Він просто був її зоною комфорту.

Та навіть в цих випадках люди рідко вирішують звільнитись від пут провального шлюбу, бо ж розлучення? Ох поділ майна, а шо скажуть інші? А дітки не зрозуміють!? 

Отак і проходить життя: ви більш-менш дотягуєте до 50 років шлюбу, і  давно вже якщо не холодно ставитесь один до одного то просто живете як сусіди, де спільний обід, вечеря і пральна машина. Більше ви не хочете бачити іншу людину, не те що навіть торкатись. 

Але ж це ваша зона комфорту чи не так? Це ж ваший вибір.