'Я приїхала додому сповнена сили і впевненості в моєму відпочинку. Але і тут потрапила в халепу. Яка до решти допомогла мені побачити проблему в самій собі. Виявляється, я ніколи не противились зовнішньому впливу. Була піддатлива до чужих слів і зрештою зручна. Все почалось з дитинства.
Маєш казати "здрасті"
Нас всіх виховували бути "хорошими"". От і я завжди для всіх старших знайомих, просто старших, була хорошою дівчинкою. Завжди слухалась, завжди буде чемною і не помітила як це стало стилем життя. Я зручна.
Це не стосується сім'ї. Адже тут мене завжди сприймали такою як є. Неслухняною, капризною, вигадливою і дивною. З приводу інших. Дорослих. Я мусила бути чемною. Настільки, що не зрозуміло чому мене просто примушувати вітатися з сусідами. Дорослими, які навіть не важили моїм словом. Але так вийшло. Мене привчили бути чемною зі всіма не залежно від того, як вони себе поводили. Тому напевно в мене виробилась тотальна сором'язливість. Та батьки хотіли якнайкраще. Привити мені ввічливість, повагу. А вийшло як у всіх батьків. Я виросла зручною. Моя дивна поведінка так чи інакше не мала виходити за рамки нормальності. А то на мене шикали. В школі, в дворі. Мене могли сварити інші старші люди, які поводили себе ще дурніше, але я брала до уваги їхні слова. І вважала це істиною. До часу. А зі Львовом, де ніхто не шикав і всім було пофіг на тебе, прийшла свобода. Свобода в тому, щоб нікого не слухати. І от ти приїжджаєш додому і навіть слова батьків звучать як порада чи рекомендація, мене знову намагаються присоромити сусідські тьоті. Вони не знають Що я роблю і Як. Їм досить секунди і шпарини, щоб охрестити мене як погане насіння і "не така вона вже хороша як здавалось". А мені це болить. Болить, бо слова не заслужені і ображена через хтозна-що. Болить, бо тепер мене не вважають хорошою. Зате інші задоволені, що вони не помилялися в гнилому новому поколінні. І це так боляче. Це чорт забирай дуже боляче. І це не змушує мене забити, а лише розпалює лють. Адже в цьому випадку я дурна. Для мене не мають важити слова інших. І як казала мама "ну і що?". Ну і що, що вони подумають. Невже вони, інші, будують і керують моїм життям?
Розвішала вуха
Це твереза думка, от лише не так просто викорінити в собі страх осуду і сумніви.Адже ви напевно не помічали аж так сильно, та нас виховують бути зручними. Батьки на все горло кричать своїм дітям "не кричи, не біжи, а ну сяд. Туди не лізь". Їм було і без того багато роботи і проблем, щоб ще думати, що їхня поведінка не виховує нас нормальними. Але не на них вина. А на нас, що зрештою вирішили бути зручними і далі. Не тільки в дитинстві. Адже нам сподобалось як до нас ставляться, коли від нас щось хочуть, коли змушують бути зручними. І ми за милу душу почали іти за такими фразами як " Ой ти такий хороший друг, а зроби ...", " Ти така хороша, а знаєш моя дівчина..." "Ой в мене тут просто невідкладна проблема, а я не можу, розберись з ...". Впізнали? Нас обсипають компліментами, давлять на жалість хорошими словами і маніпулюють нами. А ми тільки раді.
Най би тебе качка копнула!
Наприклад, я не вміла казати ні, ні не так. Не вмію, ще досі. Але тепер уникаю таких прохань і маніпуляцій "я не маю часу, а зроби то, і піди забери і ще почекай, бо мені не до тебе" "а знаєш, мені так погано, накурився трави, приїдь посиди зі мною" "ой мені так нудно, приїдь, стане веселіше( див. Розвесели) " "ой моя дівчина така дура, я її зрадив, ти ж мене розумієш". Господи, половину маніпуляцій я навіть не помічала. Просто пропускала мудацьку поведінку людей, бо вони казали, що я друг, що я хороша. А так хочеться бути хорошою, чи не так? Це знову ж таки комплекс "зручна дитина" тільки дорослий варіант. Тепер за слова похвали можна виправдовувати хлопців, що зраджували своїй новій дівчині. Бо вона ще соромиться його в ліжку і дослівно "як бревно поводиться". Тепер можна виправдовувати хлопців, які нібито "дружать" з іншими дівчатами, бо їхні обраниці "таке, ну одружитись норм, але вона не цікава", тепер можна засувати свої принципи куди подалі та чекати по півгодини когось на зустріч, і ще казати "не поспішай. Нічого, що я замерзла, ти ж спатки хотів." Тепер можна до ночі сидіти на вокзалі, бо ж треба зустріти.
Кеп або "снег растаявший - он вода"
Я проаналізувала. Мені нічогісінько з цього всього списку не треба. Жоден мудацький вчинок, що я виправдовувала заради похвали чи "дружби", мені не був потрібен. До решти мені навіть не потрібна була та "дружба". А особливо з хлопцями, адже її таки не існує.
В "дружбі" з протилежною статтю або хтось закоханий в іншого, або просто використовує як буферну зону, жилетку, порадницю чи психолога. За всі мої 5 років дружби з хлопцями нічого путнього не вийшло з жодної. Жодної. Адже навіть адекватні друзі відсіялись. Не має інтересу спілкуватись. Тож в свої 21 можу сказати, що дружби між М і Ж не існує. Тож к бісу таких друзів, к бісу подружок і родичів чи знайомих, які сприймають вас лише в тому випадку, коли вами можна покерувати, поплакатись, потріпати нерви, повчити - будь-як самоствердитися за ваш рахунок.
Потрібно мати свою голову на плечах і думати, що чужі думки не мусять робити вам погоди, адже не вони, не інші, будують ваше життя, а ви. Ви. І к бісу таких друзів, людей. Не хочу бути зручною. Погоджуватись на якусь діч заради ефемерної вигоди чи похвали. Досить іти у всіх на повідку. Більш не хочу спілкуватись з псевдодрузями і виправдовувати їхню поведінку, не хочу більш мило вітатись з сусідами, щоб потім за будь-що вони виносили мені мозок. Не хочу взагалі нікого. Я не провідник, не експерт, не психолог, я вам навіть не друг, бо ви мудаки. Всі мудаки, які маніпулювали моєю добротою і дурістю.
Більше так не буде. І наступного разу як комусь буде потрібна допомога зручного друга, я пошлють вас к бісової матері. Бо достатньо. Бо Баста. Досвідулі.
Прим. Використання лайливих суто українських літературних слів в цій публікації дозволено
Немає коментарів:
Дописати коментар