Казки бувають жорстокими, кохання - без відповіді, а життя dermo. 
Це стало модою: вбиватись з нещасливого кохання, курити-нюхати щоб відчути крила за спиною, напиватись щоб говорити щиро. Ми фотографуємо свої лиця(пардон інколи й нас фотографують) ми закриваємо собою цілий світ, ми і є цілий світ для себе(хоча на показ страждаємо заниженою самооцінкою), скрізь Я Я Я. Самозакохані до станньої краплі крові, ніхто не бачить світ в первородному образі.  Все загажено висотками, на дахах яких  не літають птиці - лиш люди, вбивчими сигарами високотехнологічних заводів, байдужістю та озоновими дірами в наших головах. Спробуй не фоткатись повсякчас а відкрити для себе світ заново: полюбіть дощ, зривайте маки, ходіть босоніж.
 чому нам так важко казати слова любові близьким? Вони стають комками в горлі та ми виплавдовуємся, що буцімто "вони і так знають". А ТИ знаєш, що станеться завтра? А знаєш, що завтра тебе, або його може не стати і ці несказані слова задушать тебе. 
Часто чула думку:"Живи ніби сьогодні останній день". Та раджу жити так ніби сьогодні перший день твого життя: пізнавай світ, люби його, радій кожному прожитому дню. (розумію що банальщина, але іншого разу як будеш скаржитись, згадай що в когось більше немає часу) Зараз  кожного разу на День Народження бажаю в душі завжди бути дитиною, адже вони ще не вміють встромляти ніж в спиту і слози для них природній вияв  емоцій. А дорослі слабаки вміють лиш кидатись образливими словами, краще б тоді уже взагалі не мати мови. 
Обіймайте, цілуйте та смійтесь. Не будьте прагматичними, розумними дурниками, що ніяк не зрозуміють, що гроші не візьмеш з собою туди. 

Будьте щирими, не турбуйтесь про загальне визнання, танцюйте як дурні, пропустайте повз осудливі погляди і не тримайте зла. Живіть так, як вам добре, одягайтесь як вважаєте за потрібне, малюйте, плетіть, грайте на гітарі та будьте собою. 

домашні записки

Завантажувати якийсь мімішний фільм про те, чого не вистачає у свій вільний час. О 1 ночі, коли ти вже вклався спати і більш не хмуришся від буденних турбот. Я наповну відчула смак дому, я відчула іншу - паралельну реальність. Якщо чесно, то не знаю що зараз робити: відчуваю - розриваюсь і тону в реальності( о боги коли це було востаннє). А мене любить одне малельне сонечко, і ми готові задухиши один одного в обіймах.
Знаєте? Дорослі дуже обмежені і дурні. От ви можете мати наукову ступінь, розбиратись в машинах чи бути генієм реклами. Але не зможете відповісти чому смородину називають смородиною, чи які на смак шпуришки, чи що таке комарі. Дурні дурні дурні дорослі, що забувають життя, нам по 19-25? А ТИ знаєш, що ти все ще живий? Знаєш, що весь світ в твоїх долонях завжди і всюди? А знаєш, що ніколи не пізно: сказати люблю, чи пробач, чи стати добрішим. Бо не можна скидати все на все і кричати, що краще було там колись, "я б жила у Енному столітті", чи не можна принижувати людей через їх минуле, не звинувачуйте, ні не так, спробуйте зрозуміти  навіть ґвалтівників чи психів. Адже все закладено в нашому дитинстві, наші батьки нас же виховують і калічать.
Я одне хочу сказати: будьте нормальними людьми. Виховуйте себе, любіть близьких і віддавайте все тепло навколишнім. Світло - це любов, ми з тобою частинки великого Я, великого і маленького світу.

боги, як приїжджаю додому перетворюють на нічого не розуміючу в цьому житті наївну дурочку

Тупа срань

Ви бачили як кусається загнана собака? До останнього, до сказу, до кінця однієї з сторін. Так от, я зараз відчуваю себе нею. Я не питатиму за що мені це все, всім у цьому світі воздається рано чи пізно, тож лише робитиму висновки.
Я слабка. Це все моя вина, ти кажеш, що я  занадто сильна, а я просто слабачка. Ти просто не розумієш і не знаєш те, шо потрібно знати про мене. Ти думаєш, що я каліграфічно пишу віршики, те що природа моя друга сімя. Боги, таке відчуття, що я обкурена хіпі. Хоча ти і проти трави - я більше ніж в цьому впевнена.
Забуууудь, все забудь і носи частіше сонцезахисні окуляри - так можна захиститись від мудаків, хоча не завжди, особливо якщо ти сам мудак.
Фак, відпустіть мене додому. І чому в моєму світі все так важко? І, ні, це я не накручую, і не песимістично дивлюсь на світ, це, блять, грьобане життя, Не Я, НЕ Я, НЕ Я!
А в голові спогади: який ти радий був мене бачити, як мене підняв і крутив в танці. Я сумую і хочу приїхати, боги яка я дурАчкааааааа.

Ну коли ж я навчусь розбиратись в людях, коли перестану бути жилеткою для інших, факін лайф, коли всякі зарозумілі ідіоти перестануть думати, що вони кращі? Хоча це вже не моя проблемс, а їхньої нездорової психіки. Тож правда правильна і  нікому не потрібна, така рахітна і непропорційна.

Ти не має показувати межі іншим, не мусиш тикати їх носом, самі побачать, ти не маєш кормити їх самозакоханість  і внутрішніх демонів. Я ненавиджу свої спогади, минулих осіб, лиш люблю руду кицьку, що одного зимового вечору забула дорогу додому. Так і я чогось вирішила, що доросла, самостійна, (увага!) самодостатня і ще багато приставок само- які б характеризувати яка я кльова, але сумно цьому посміхаюсь. Ало, дівчинко, прокинся, ти ж так само загубила дорогу і тикаєшся до перших зустрічних рук, що не хочуть тебе вдарити.
Тож давай, зберист тряпка, зберись і відкинь все непотрібне.

В душі весна

Пісня на репіті розливається весною по венах і топить лодовики в серці. Купа дурних тестів тримається в голові, а я вже не тримаюсь і хочу приїхати до тебе, обійняти і все одно що отримаю прочуханки. Я тікаю від неминучого і не можу визначитись з сьогоденням, а наші літні хвилювання, напевне, затихнуть з приходом осені. Але я все одно біжу до тебе і засмучуюсь, коли ми не зустрічаємось.  
Пережити ще тиждень, один тиждень і мене хвилюватиме лише моя засмага і самопочуття близьких. Просто будь поруч і я стану нормальною.

люди події життя

я починаю публікацію тим, що хочу сказати,що немаю що сказати. Я б звичайно могла розпинатись про тупість нашого університету, про систему і несправедливість, яка панує в світі. Навіть могла б привести приклад як спускаючись сходами з 3 на 2 поверх, я говорила що не збираюсь коритись і миритись з несправелдивістю, що якби і коли вона б не траплялась вона не забудеться мною. Але вже годину по тому я сиділа і плазма в крові в мене кипіла, а я сиділа, бо зробити нічого не змогла. Та не будемо про це, все ж треба глибоко вдихнути і зізнатись собі, що я слабачка, тупа слабачка. Як я живу і що роблю вже заливає шар ліні і бруду, і безгрошівя, безталання. Я ж не можу бути Цербером. ЧИ можу? А в мене порізана рука, вона дуже пече і ще сьогодні я закомпостувала щасливий трамвайний білетик. ЧИ правді все в світі врівноважується? і Чи взагалі існує рівновага як така? А якщо існує, то що з себе уявляє? Екзестенціалісти мені імпонують, вони проповідують свободу, наше життя в наших руках, але це не означає що можна просто відкинути Бога і творити чортівню. В їхній філософії є така малюсінька  скалка - вони вважають що "існування передує сутності"отже спершу ти народжуєшся а потім вже визначаєшся яким будеш: "добрим-поганим", "працьовитим-лінивим". тут не можна вже виправдовуватись людською природою, спадковість чи ще якимись  відмазками. Зрештую ми є тими, ким ми є, ким ми себе зробили.
Насправді останні роки відкрили мені широкий простір і вибір Богів, ну як в ашані, ти можеш, ти вільний обрати будь-яку релігію, вірити в будь-що, чи в будь-кого. ну і як тут скажіть не розгубитись? Та, як сказала Настя, не важливо в що ти віриш, зрештою в основі майже всіх релігій лежить однакові поняття, тож головне не чинити поганого іншим людям. А я сиджу і думаю, що замало дякую людям, а мама рахує дні мого приїзду, дивина, невже вона так скучила? Я замало дякую всім, зате роблю багато дурниць, та й це мене не виправляє. Згадала цитату ще однієї Насті:" Навіть коли ти блюєш в туалеті, це все одно найкращі роки". І хоч Сашка щиро вірить, що буде курити траву і пити аж до старості, та все одно ми маємо цінувати те, що маємо зараз. і бла бла бла . Та я ж навтіь сама себе зараз не послухаю, це якась хвороба малолітніх, тфу себто старолітніх, тобто молодих( о боги не хочу себе називати "молодою людиною" це просто наштовхує на якусь серйозність, розуміння і більш-менш ясного бачення майбутнього), тож про хворобу, ми інколи говоримо розумні речі, а в деяких кілкість вживаних розумних фраз на одну годину пустого базікання росте в прогресії і ми силою намагаємось втовкмачити молодим-дурним-зеленим в їхні голови "разумние вещи", але вони будуть вчитись на своїх помилках, зрештою як і ми самі.  А я спростерігаю як люди йдуть, виходять заміж, знаходять роботу, зїжджають  з гуртожитку, вони закінчили той веселий період( ну в якому можна блювати в туалеті).В них жахлива ностальгія, а в мене жахливий сум, вони такі чудові, ті люди, я не вмію жити моментом, насолоджуватись, я думаю про погане і майбутнє, і знову ж таки погано про нього. Я ніяка не реалістка, я фігова песемістка, яка часто нервується і ще частіше пише всяку єрєсь.

коли ж у довколишньому мороці ніякого іншого Бога, окрім нас, немає, то лише ми відповідальні за створення пекла

бути такою як була, дарувати теплі посмішки і не знати що таке головний біль( голова болить у мене не від похмілля) більш не читати вголос, відчувати що є щось в цьому житті статичне і міцне, бути сентиментальною і знову усміхатись - цього не буде. Тому що, як побачила сьогодні на постері,  тепер нам можна бажати лише моногая літа, хоча не хочу бути другою Едною Паркер, вона ж бо не курила і не пила. (упс)
а тепер послухай сюди
/////

насправді люди бувають ситі або голодні, здорові або хворі, обмежені або дуже обмежені.

Кінець

Тобто ми маємо все необхідне для війни, сексу, рілігіїї та грошей, але зовсім нічого для сидіння на троні Божої благодаті.

В принципі, можна сказати і навпаки: ми розтрачуємося на гроші, війни, секс, релігіїї, хоч маємо все необхідне для прижиттєво-вічного кайфу.

Однак оте "навпаки"  стосуватиметься лише зрячих, а їх, по суті немає. Є щасливці, наділені

короткочасними прозріннями й одноразовими перепустками до Саду. Однак історія повторюється, і Сад їх рано чи пізно виштовхує чи, точніше, вони самі втрачають здатність там перебувати.

Годі казати, що й без перепусток туди пхається купа халявщиків, як от згадані алкоголіки,

наркомани чи ентеоботаніки. А ще підлітки з дурманом і сиропом від кашлю, нові філософи

з ранковими амфетамінами й вечірньою барбітурою, анорексики з фітоклізмами, паркінсонщики з цикладолом, клаббери з екстазом.

А ще – рокери з гвинтами, хакери з мускатом, квакери з причастям та купа інших психів.

Усі вони збираються зазирнути в сад, а зазирають в ад (як і кожен з нас). І хоча декому з

них вдається розгледіти щось справжнє крізь горлечко пляшки, осі коліс чи вушко голки, за-

звичай вони залишаються переконаними, що світ – це випалена пустеля жорсткого відхід-

няка з нечисленними оазами соковитих галюнів. Зазвичай у цій пустелі вони й відкидають

копита та інші ласти (як і кожен з нас). Ну, бо немає там ані швидкої допомоги, ані повільної

відкачки. Нема ані кіосків з пивом, ані аптеки з антидотом, ані душі близької, ані бога далекого. Наркота – не ключі до раю, (думати так – усе одно, що вважати, ніби ти своїм хуєм

відмикаєш чиїсь пизди, а не власні сім’яники),наркота, повторюю, не ключі до раю, а універсальна відмичка. І відчиняє вона лише ті двері, які ти маєш у власній голові. А там найчастіше – чорний хід у темну ніч. Змайструй собі бодай квартирку з виходом у повітряний простір, вдихни хоч раз прозорого кисню, а тоді вже думай, потрібна тобі додаткова кислота,

чи, може, краще тихо кваситися в лужному середовищі. Втім, як на мене, краще засохнути у

власній пустелі, ніж загинути на чужій війні, в чужому ліжку з розпродажу, під екуменічними ризами, ну, але це на любителя.

/////////
люблю цього чувака, але на жаль тупо його не слухаю