коли ж у довколишньому мороці ніякого іншого Бога, окрім нас, немає, то лише ми відповідальні за створення пекла

бути такою як була, дарувати теплі посмішки і не знати що таке головний біль( голова болить у мене не від похмілля) більш не читати вголос, відчувати що є щось в цьому житті статичне і міцне, бути сентиментальною і знову усміхатись - цього не буде. Тому що, як побачила сьогодні на постері,  тепер нам можна бажати лише моногая літа, хоча не хочу бути другою Едною Паркер, вона ж бо не курила і не пила. (упс)
а тепер послухай сюди
/////

насправді люди бувають ситі або голодні, здорові або хворі, обмежені або дуже обмежені.

Кінець

Тобто ми маємо все необхідне для війни, сексу, рілігіїї та грошей, але зовсім нічого для сидіння на троні Божої благодаті.

В принципі, можна сказати і навпаки: ми розтрачуємося на гроші, війни, секс, релігіїї, хоч маємо все необхідне для прижиттєво-вічного кайфу.

Однак оте "навпаки"  стосуватиметься лише зрячих, а їх, по суті немає. Є щасливці, наділені

короткочасними прозріннями й одноразовими перепустками до Саду. Однак історія повторюється, і Сад їх рано чи пізно виштовхує чи, точніше, вони самі втрачають здатність там перебувати.

Годі казати, що й без перепусток туди пхається купа халявщиків, як от згадані алкоголіки,

наркомани чи ентеоботаніки. А ще підлітки з дурманом і сиропом від кашлю, нові філософи

з ранковими амфетамінами й вечірньою барбітурою, анорексики з фітоклізмами, паркінсонщики з цикладолом, клаббери з екстазом.

А ще – рокери з гвинтами, хакери з мускатом, квакери з причастям та купа інших психів.

Усі вони збираються зазирнути в сад, а зазирають в ад (як і кожен з нас). І хоча декому з

них вдається розгледіти щось справжнє крізь горлечко пляшки, осі коліс чи вушко голки, за-

звичай вони залишаються переконаними, що світ – це випалена пустеля жорсткого відхід-

няка з нечисленними оазами соковитих галюнів. Зазвичай у цій пустелі вони й відкидають

копита та інші ласти (як і кожен з нас). Ну, бо немає там ані швидкої допомоги, ані повільної

відкачки. Нема ані кіосків з пивом, ані аптеки з антидотом, ані душі близької, ані бога далекого. Наркота – не ключі до раю, (думати так – усе одно, що вважати, ніби ти своїм хуєм

відмикаєш чиїсь пизди, а не власні сім’яники),наркота, повторюю, не ключі до раю, а універсальна відмичка. І відчиняє вона лише ті двері, які ти маєш у власній голові. А там найчастіше – чорний хід у темну ніч. Змайструй собі бодай квартирку з виходом у повітряний простір, вдихни хоч раз прозорого кисню, а тоді вже думай, потрібна тобі додаткова кислота,

чи, може, краще тихо кваситися в лужному середовищі. Втім, як на мене, краще засохнути у

власній пустелі, ніж загинути на чужій війні, в чужому ліжку з розпродажу, під екуменічними ризами, ну, але це на любителя.

/////////
люблю цього чувака, але на жаль тупо його не слухаю