Казки бувають жорстокими, кохання - без відповіді, а життя dermo. 
Це стало модою: вбиватись з нещасливого кохання, курити-нюхати щоб відчути крила за спиною, напиватись щоб говорити щиро. Ми фотографуємо свої лиця(пардон інколи й нас фотографують) ми закриваємо собою цілий світ, ми і є цілий світ для себе(хоча на показ страждаємо заниженою самооцінкою), скрізь Я Я Я. Самозакохані до станньої краплі крові, ніхто не бачить світ в первородному образі.  Все загажено висотками, на дахах яких  не літають птиці - лиш люди, вбивчими сигарами високотехнологічних заводів, байдужістю та озоновими дірами в наших головах. Спробуй не фоткатись повсякчас а відкрити для себе світ заново: полюбіть дощ, зривайте маки, ходіть босоніж.
 чому нам так важко казати слова любові близьким? Вони стають комками в горлі та ми виплавдовуємся, що буцімто "вони і так знають". А ТИ знаєш, що станеться завтра? А знаєш, що завтра тебе, або його може не стати і ці несказані слова задушать тебе. 
Часто чула думку:"Живи ніби сьогодні останній день". Та раджу жити так ніби сьогодні перший день твого життя: пізнавай світ, люби його, радій кожному прожитому дню. (розумію що банальщина, але іншого разу як будеш скаржитись, згадай що в когось більше немає часу) Зараз  кожного разу на День Народження бажаю в душі завжди бути дитиною, адже вони ще не вміють встромляти ніж в спиту і слози для них природній вияв  емоцій. А дорослі слабаки вміють лиш кидатись образливими словами, краще б тоді уже взагалі не мати мови. 
Обіймайте, цілуйте та смійтесь. Не будьте прагматичними, розумними дурниками, що ніяк не зрозуміють, що гроші не візьмеш з собою туди. 

Будьте щирими, не турбуйтесь про загальне визнання, танцюйте як дурні, пропустайте повз осудливі погляди і не тримайте зла. Живіть так, як вам добре, одягайтесь як вважаєте за потрібне, малюйте, плетіть, грайте на гітарі та будьте собою.