Это и есть жизнь

13:46 Коли думки не дають спати 0 Comments

Детка, прекрати лопать немытые яблоки, таскать сладкое с холодильника и есть до колек в зубах холодный арбуз во время ангины. Прекрати слушать музыку на всю катушку и всю мочь твоих барабанных перепонок. Ну глухой старухой будешь же, ну! Прекрати как подросток искать знаки на вывесках магазинов и цытатах с фильмов. Не читай больше взахлёб, ты же дурочка не спишь по ночам из-за книг, а завтра, тоесть сегодня, на работу. Ну же, где твоя голова?

Прекрати сбегать со свиданий. Не запирайся в туалете и не расказывай подруге со смехом какой попался странный субъект. Будь паинькой. И прекрати тупить. ТУпить в телефон, тупить в стенку и даже не начинай свои философские речи. Держи рот на замке, когда кто-то начинает говорить о психологии и "у всего есть причина, и в том что ты не любишь разговаривать по телефону тоже. Так может скажешь мне, что с тобой не так?" Вот в эти моменты особенно молчи, подчёркиваю, особенно в этих случаях. И когда тебя называют монашкой из-за своих убеждений и когда говорят что, это декольте слишком. Для тебя слишком и вообще. "И как тепер тебе в глаза смотреть?"

Они не могут и ты необъязала смотреть им в глаза. Но всегда говори правду, что суп невкусный, день сложный выдался, цветы хорошо пахнуть и что ты всегда выбираешь себя. Не работу, не кого-то другого, не деньги, а себя. И не реагируй на нападки "а про общение ты подумала? А обо мне ты подумала?" Когда люди так говорят самое вероятное, что ты просто не поступаешь так, как им выгодно и хорошо. И все. Тут как говорят "дело не в тебе", а в них. И всегда в принципе было дело в "них". Ведь каждый общается исходя со своей внутренней наполнености, и если человек полностью состоит из желчи, то выплеснуть на тебя радость  и любов не может. Физически. Их у него нет. Только желч. Желч, нннадо?
И если ты вежливо отказываешься, а прошу тебя, всегда отказывайся вежливо, то жди беды и  "я тебе сделаю вырванные годы". Тут вот говори спасибо, скромно добавляя в конце, что у тебя и свои есть.И иди прочь. Иди и не забывай за осанку, держи спину ровно, чтобы если бросали что-то в спину то не промахнулись. Имей же совесть, не подставляй людей.

И сама не подставляйся, не впутывай себя у странные истории, недостойное поведение и не пей больше 2 бокалов. Похмелье после 21 года жуткая вещь. Чесное слово.

И заботься, прошу, о себе, о близких. Помни важные даты и важные имена.

Ну и конечно все таки позволяй себе иногда немытые яблоки, любимые сладости и музыку до срыва головы, ведь из этого и состоит жизнь. Разве нет?



0 коментарі:

Як торкатись колишніх коханців

23:59 Коли думки не дають спати 0 Comments


Врешті у свої 22 сідаю втомлена після перепалки в месенджері і розумію, що ніколи нікого не кохала. Була залежна, була втомлена, очікувала "долюбові", компенсувала свої вимоги перекриваючи потреби іншого, напивалась, займалась сексом, готувала їжу, говорила та навіть проводила сеанси психотерапії, але жодного разу ні каплі не кохала. Як і не кохали мене. Хоча можливо кохали, але тих людей, давно відкинула і не прийняла їхніх почуттів.
Я завжди була залежна. Капризне дитя, якому заборгували. І якщо на мій крик і плач ніхто не приходив, моя злість падала на голови кривдників ніби шматок арматури.

Чи простять мене чи пробачу я - це інші питання.

Головне, що мені в середині щось чешеться. Невже нутро відчуває цю святкову дату? Невже воно ще пам'ятає про наркотик, що сидів в мені?

Однозначно. Цього ніколи не забудеш, як ніхто ніколи не забуває свій перший раз. Такі річниці як ця дуже вартісні та болючі. Ти ніколи їх не чекаєш, але коли наступає дата,  в середині щось перевертається і ти точно знаєш в чому річ.

А річниці закінчення перших серйозних стосунків ще більш особливі. На словах вони такі меланхолійні, романтичні, такі сильні. Але розумію, що 46 пропушених дзвінків у вайбері чи сльози, які ти ковтаєш і прикушуєш собі нижню губу, щоб не видати схлипу чи безцільне скитання днями з думками лише про одне - іншу людину не є чимось аж таки романтичним. Насправді це гівняний досвід, таки на 100% гівняний. Бо в такі дні в тебе здається їде дах, а на все що є в твоєму житті, тобі начхати.

Але що найстрашніше - все це вартує того, щоб його пережити. Бо без цього б досвіду ти не міг би жити далі. Я б не змогла точно. Без цих стосунків, без цього розриву я була б не я зараз. І начхати, що ми не любили один одного, що в нам це не виходило і не вийшло, бо ми намагались. Знаю, що в реальному житті слова "я намагався" такий собі аргумент, але розумію скільки між нами всього стояло і скільки ми всього подолали. Ці стосунки були ненормальні, в них провалювалась з головою, в них не вірила і не могла жити без них. Крутішого допінга для мене  не існувало. Так жадати іншу людину, так жадати любові та тепла, що витрушувати його з істериками та сльозами. Навзаєм намагатись віддати все своє тепло та турботу, яку вимагає людина з такою силою ніби зараз викрутить тобі руки. Потім після чергової сварки запускає в стінку телефон, коли ти сказала не те.
Це не так страшно як звучить.  Були примирення. Ми переживати етапи "привіт, як справи?", і етапи п'яного сексу і шампанського на вулицях закинутого міста. Етапи пошуку бариги і сну в холодному будинку його бабусі. Етапи лежання на пекучому асфальті та прогулянки босоніж. Етапи "дай пароль від своєї сторінки" і " все нормально".

Скажіть мені, що це були гівняні стосунки і  я ніколи з вами не погоджусь. Ми тоді були саме такими як могли бути. Не треба тут розповідати, що все могло б бути не так. Не могло, бо ми хотіли саме так, зі всіма провалами і взлетами, зі всіма недомовками та відштовхуванням один одного. І одного разу ми захотіли це припинити, не вперше, але вперше так сильно. Вперше ми з такою силою відштовхнули один одного і вирішили, що так краще. Не зразу, але вирішили, що поодинці краще ніж разом.

Не знаю, інколи в мене є передчуття з приводу людей. Інколи можу провідчувати чи буду спілкуватись з людиною і чи вона "моя". Не знаю, що з приводу його, не знаю як все повернеться, але він здається вже іншою планетою, від якої я пішки пройшла третину Космосу. Його оболонка, тобто фізичне тіло, здається мені таким далеким. Він вже такий дорослий і не побоюсь цього слова - чужий. Він вже скільки всього пережив і побачив, скільки злості виливалось в його різких руках і криках. Скільки ран він отримав і скільки болю завдав, собі. Невже люди можу здаватись ще більш далекими? Розкажіть мені про процес, коли людина, кожен сантиметр тіла якої ти торкався і любив, стає раптом іншою. Настільки, що ти навтіь боїшся простягнути руку і торкнутись. Це здається божевільною  ідеєю. Бо в середині тебе живе страх що, коли доторкнешся - пальці відчують холодний камінь.

Як торкатись колишніх коханців?

В мене є рецепт: ніколи їх не торкайтесь після того як ви возненавиділи один одного. Тікаю.  Втеча - спосіб захисту від того, що може відкритись, після того як я торкнусь його.
Боюсь, але ніколи не забуду. Ті моменти ДО - повністю моя власність. Мої спогади, моє все чесно нажите. І це нажите, було надзвичайно важливим періодом  життя. Таким, який не можливо ні заховати ні пропустити.

Хоча досі соромно, що я пишу про це. Досі здається, що чужі розбирають твоє життя на частинки, обговорюють та оцінюють тебе. Та нарешті приходить розуміння, що писати про те, що ти відчуваєш  для мене обов'язково. І те, що я відчуваю, то моє, а те, як ви це трактуєте  - то ваше.



0 коментарі:

Не повернеться кохання, не повернешся ти

23:21 Коли думки не дають спати 0 Comments

Жалкую інколи, що час і молодість не повернеш. Не повернеш багато своїх "вперше". Вперше закохатися, вперше пережити серйозну зраду друга, вперше круто проштрафитись і потрапити під домашній арешт. Всі ці вперше давали такі яскраві емоції, були такими соковитими як стигла черешня. Тоді ми плакали і страждали, боялись і сміялись до коліків в животі, тоді – це було надсерйозно і надважливо. Скажіть Це зараз нам. Нам, які були змушені після кількох смертей вставати і обтрушуватись, йти далі. Скажіть це нам зараз! Ну ж бо! Я хочу це почути!
Зараз таке соромно навіть пошепки сказати. Зараз ми можемо пирскнути зі сміху в лице людині, яка насмілиться це озвучити. Бо ми знаємо вже сотні рецептів "як вилікувати розбите серце". Він в нас стоїть поряд з рецептами від нежитю та діареї. Бо ж знаєте розбите серце можна приховати сяк так, а от діарею ні.
Хоча що стосується серйозних хвороб, то ми все ще не віримо, що вони для нас вже доступні. Серйозно? У 22? Та не говори дурниць. То голова від стресу болить, а шлунок, бо ти нічого не їси. Стоп. Яке запалення кишечнику та перетискання судин в голові? Лікарю, та ви жартуєте!
Тож можна якось повернутись туди, де серце болить Вперше, а тіло Ще не болить?
Можливо повернутися до того періоду, коли любов і закоханість то "навіки", а тусовка до 5 ранку здається абсолютним щастям?
Можливо, щоб наркотик так само сильно тримав при цьому Не збільшуючи дози?

Хоча кому я брешу, на останнє питання чудово знаю відповідь. 
На жаль чи на щастя.
Прекрасно зараз розумію сама себе. Коли вчишся, не все дається легко і зразу. Купа інформації в голові довго і повільно розжовується, а пазли стають на своє місце випадково і тоді, коли вже цього не очікував. І саме тоді, коли здається, що ти не  готовий/ не можеш/  не розумієш як рухатися далі, хочеться все повернути назад. Хочеться забути весь досвід і залишитись знову у первородному стані, в цей момент здається, що ти не зробиш  тих самих помилок  але ж як і зробиш, то це було так солодко! В 16 в тобі є кураж, і твій ілюзорний світ настільки простий! Здавалося, лише вирвись з цієї пастки, лише закінчила  школу/ зїдь від батьків/ знайди роботу і ...все! Твій кайфовий світ починається! І навіть якщо нам скажуть, що свобода дорослої людини схожа на баланс на краю прірви, жодна молода людина не повірить. В нас в головах: "у мене все точно не буде так", або "ми точно разом на віки",  "я буду працювати на крутій роботі". Знаю, що всі заперечення цих твердженнь песимістичні, але проблема не у твердженнях, а в нас самих. 
Чесно? Отак "супер Пупер" буде, якщо ви цього захочете і напряжетесь. Але воно прийде не у 16, та і не у 17, 18, і навіть не 20 чи 22.

Для цього потрібен час та зусилля. І зараз коли вони мені потрібні як ніколи, я слабка. Хочу повернутися до часу і мрії, що все саме собою і все просто так.
А поки я вже 2 тижні намагаюсь написати замітку.
Хоч про що-небудь: про останні новини, про твої фото, про купу цікавої інформації, але все що виливається в замітки, так це лише неперетравлені шматки статей з психології та книг з саморозвитку. Я вжахаюсь таких записів і ховаю їх.  Ні, все ще не можу сформувати, що в мене в голові. Скільки процесів і скільки думок, скільки інформації та вибору. 

Чому ніхто не сказав, що у дорослому житті все трохи складніше ніж показують у романтичних фільмах?
Чому ніхто не сказав, що не тільки перше кохання не повернеться, а не повернешся ти колишній?

0 коментарі:

його твіттер

15:51 Коли думки не дають спати 0 Comments

прочитала його записи за кілька місяців за 8 хвилин. Посміялась і задумалась. Або такий розумний і проникливий став, або "крав" десь частину цитат. Але дещо залишилось сталим  - його сум, сум і самотність. Чому вона живе в ньому і з ним? Я впевнена, їй він ніколи не зраджує, навіть коли в його ліжко лягають дівчата. Навтіь тоді він з останніх сил тримається за самотність. А коли він кінчає, також думаає про неї? Вона йому замінила навіть мене. Хоча, що мене заміняти, ми нормально то і не були знайомі. Так черговий епізод, коли він "точно назавжди" вирішив попрощатись з самотністю. В нас не вийшло як бачите. Та і не думаю, що вийшло б. В Мене від нього  було кілька записок, кілька букетів та кількатисяч світлових років, ми були не в одній площині, не в одних сподіванях і мареннях. Як можуть зійтись люди, коли він називає мене істеричкою і втраченою, а я його депресивним хлопчиком? В мене жалю і смутку було як соку у стиглих абрикосах, а тут він ще нудотно зранений. Я хапалась за землю і траву, ставала каменем і скалою і вивищувалась і відсторонювалась, а він в цей час будував мрійливі замки і ловив стрекоз.
Нам скільки тоді було? Десь по 17, а по історії ніби всі 45.
Він і зараз здається бореться з своїми внутрішніми вітряками і рознюхує "правильний" шлях. В нього ніхера не виходить, а його емоційні качелі я можу вже відстежувати і відзначати в календарі як чорні дати.
То він таки спить з нею? Напевно. Адже такий кайф залишатись зраненим і злизувати кров на своїх покалічених руках.

0 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)