диво-жінкИ
Жодна супер-сила уявних героїв не порівняється з силою пересічної жінки/дівчини. Але в той же час, коли у фільмах ця супер-сила є явною: вміння вмазати так, щоб печінка випала чи кинути в когось автобусом, то в реальному житті супер-сили дівчат не помічає ніхто, ба навіть ці супер-сили нівелюються.Чоловіки та жінки рівні (я сподіваюсь), але різні. Втой же час в жінок є козир, від якого виграють лише чоловіки, дивно чи не так?
В жінок напрочуд велика віра, вони можуть з будь-якого чоловіка (ну майже) зробити супергероя, вони настільки вміють вірити, підтримувати, заспокоювати та давати сили, що чоловік поряд з такою жінкою, дійсно захоче гори звертати і зверне їх обов'язково. От тільки, як і у всіх супергероїв, у жінок проростає альтруїзм, дуже нездоровий, пораз самовбивчий альтрузм.
Розумію, що підтримувати чоловіка можна, і потрібно, але ж не за свій рахунок. Не за рахунок віри в себе і любові до себе. А ми прямо таки матері-героїні, блін, заради якогось Ростіка, що приріс до дивану, готові героїчно і з суперсилою пахати на 3 роботах та в рот йому заглядати. І вміємо так же героїчно в себе не вірити. Не вірити у власний талант, власні сили. Вірити, що думка особи чоловічої статі (навіть якщо він менш досвідчений, чи менш розумний) обов'язково є авторитетнішою ніж наша власна.
І я просто сходжу зрозуму від нашої супердурості. Адже дивилась ТЕДх про спроби та помилки, і там йшлось, проте як на свої помилки чи невдачі реагує чоловіча та жіноча статі. Чоловіки, навіть якщо їм не вдаєтсья з першої-другої спроби, все одно продовжують добиватись результату, вони запитають, вони дістануть відповідь і при цьому будуть самовпевнені і спокійні.
ЖІнки ж якщо перші спроби завершились невдачею, спершу подумають, що з ними щось не так, що вони не розумні і що самі винні, а потім кинуть спроби, зазвичай навтіь не запитаючи поради, бо "це не так як треба".
Плюс: є статистика, що чоловіки подають своє резюме на вакансію, якщо вони підходять хоча б на 60% вимог, жінки в цьому самому варіанті подають своє резюме лише за умови 95-відсоткової відповідності своїх навичок. Що це означає? Що ми жінки вимагаємо від себе або ідеалу, або відмовляємось від всього.
Нас виховує таким суспільство: якщо ти не маєш 95% ймовірності на перемогу, то навіть не намагайся. І звісно жінки здаються, хоча за тих самих умов чоловіки і не думають здаватись. Хіба хоч один з них турбувався про зламаний ніготь перед побаченням чи про те, як культурно скзаати, що потрібно в туалет чи що дівчина не образиться, якщо він скаже, що це місце і люди його бісять? ем дайте подумати. Ні, жоден. А дівчата панічно бояться бути не ідеальними: схуднути до приїзду хлопця/до свят. Сподобатись його сім'ї, сказати про те, що тебе не влаштовує, щоб він не образився, погодитись на зустріч, навіть якщо, тобі не зручно в цій годині.
Ми дійсно як ніндзя балансуємо і борсаємось в цьому неідеальному житті, щоб здаватись ідеальними.
Попровачка, щоб лише здаватись, бо ідеалунасправді не існує.
І до решти якщо комусь з дівчат подобаєються такі "танці", то це лише їхня воля, але з іншого боку заради чого? Заради хлопців? Заради того, щоб сказали, що ти ідеальна чи хороша господиня чи господи заради чого ці жінки ламають собі життя? Я не знаю.
Чи можливо заради роботи?
В мене був випадок, та де, не один, коли на роботі шеф ставився до підопічної навіть не як до "шматка м'яса" і не як до меншої сестри, яку можна обзивати (ну ви вловлюєте яке це ставлення), а навтіь як не знаю до кого. Нещодавно він дозволив собі сказати їй "закрий рота". Ой перепрошую, не так "закрийТЕ рота". Це ж робота, там ще всі на "Ви". І я жалкую про одне - що не вступитись за неї, що не скзала, що це не номрально, ба більше того, що це по-мудацькому. І вона промовчала, думаю більше від шоку, але все ж...
Мені сумно за жінок, бо вони зовсім не вміють себе цінувати, а бути впевненими в собі також не дозволяють, бо помятаєте ж оці 95% відповідності!
Тому ми применшуємо свої таланти, здібності, можливості та силу. І зовсім не обов'язково мати цю силу в м'язах, чи в гарненькому обличчі, зовім ні. Але поки ми в себе не віримо, що презентуємо лише у зовнішності, і прагнемо до знов уж таки неіснуючого ідеалу - модельна фігура, зачіска і мейк як з обкладинки журналу, в сексі лише акробатичні пози як в порнороликах. Ми думаємо, що якщо покажемо лише такими, то нас полюблять і приймуть інші наші недоліки, а там гляди і ми себе полюбимо. Тож навтіь любов до себе і самоповагу ми думаємо, що отримаємо лише через чоловіків, лише через цю призму любові.
Але дівчата, камон, та це ж діч.
Пострійно впадаємо в дві крайності
1. Коли дівчата через призму сприйняття них хлопцями женуться лише за зовнішньою красою і модою (навтіь у вигляді губ) і постійно вишукують недоліки у собі, настільки, що більшості опитаних дівчат не подобались їхні носи. Звідки ви думаєте взялись ці штамповані дівчата, які у Інстаграмі виглядають як одна?
2. Коли дівчата такі "буду виглядати якнайгірше" якщо мене хтось полюбить таку, то він прямо має чисте серце. Камон, у нього з зором щось не так, а не з серцем.
Тому я за те, щоб виглядати як ми хочемо. Без гіалуронки в губах "чтоб палюбілі" і без мішків на нас "чтоб ктота чота рассматрел в нашіх душах а патом в тєле". Бо це знову ж таке орієнтування на зовнішній вектор - на когось, воно робить нас залежними від чієїсь субєктивної і далеко не експертної думки про нас самих.
Я за баланс, не як вічайдух в пошуці ідеалу, а як людина, яка важає, що спершу потрібно полюбити себе, і поважати свої почуття і бажання, а потім можна вже дивитись на інших і нести добро цим іншим. І любов нести і цвіти нести і чуш всяку їм нести.
Кароч
полюбіть себе і несіть всьо шо хочете і кому хочете. Цьом.
0 коментарі: