Я боюсь
Зараз на вулицях твого міста легко зможеш впізнати стомлених і
загублених людей: похилені голови, поломлені спити під тягарями щоденних їх і
не їх турбот. Цей світ, здається, вибирає з нас всю радість і кидає на плечі
лиш найбільше горе.
Та найбільш беззахисною як не дивно є молодь. Саме вона знаходиться у
розквіті своїх років, має сили, талант, час, але цей світ замість відкритись і
підкоритись жорстоко б"є їх. Нові покоління людей попри прогрес стають все
нещасніші і нещасніщі, все безсиліші та більше грузнуть в кредитах, щоб хоч
якось триматись на плаву. Попри технічний прогрес, який в деяких країнах за
останні 60 років подвоїв чи потроїв рівень життя людей, вони не стали
щасливіші,а навпаки, здається, втратили надію. А разом з тим втратили
віру в щось Вище, в якусь духовну підтримку і не тільки: виявляється ми
втратили віру і в самих людей.
І можливо раніше справді було питання між "бути чи не
бути". Зараз у нас немає вибору, як тільки у нас починається доросле
життя - починається коледж, університет чи робота. Як тільки ви закінчуєте
школу - починається "веселе" життя. Обов’язки, податки, сім"я,
намагання виховати дитину так, щоб вона не влаштувала стрілянину в школі чи не
вирішила втекти з дому. Та єдине чого хочуть люди у цій круговерті життя –
лише бути щасливими.
"Щасливим"- це не просту бути "не смутним",а
бути щасливим, таким щасливим, яким буває цуценя. І не сіпатись постійно то
туди то сюди від того, що загорілося миттєве повідомлення, або до податкового
законодавства внесли якісь зміни.
( Чак Поланік «Зомбі»)
Направду всі хочуть бути щасливими, хочуть тихого щастя. Але вже
зараз молодь не бачить ні виходу, ні чарівного способу його отримати.
Сучасність захоплюються сестри Карадаш"ян і популярні блоґери, а світ кричить: «Тобі ніколи не
стати таким гарним, таки успішним. Твоя справа просто карабкатись і виживати».
А вони почергово змінюють картину світу в наших медіапотоках: меми, голі фото в
Інстаграмі хтозна-яких дівчат і хлопців, далі загрози терористичних нападів,
винайдення нових смертельно небезпечних нових штампів та бактерій, а все що Ви отримує взамін це фото милих котиків чи купони на знижку прального порошку.
Зараз молодь захоплює депресія і апатія - так жити ніхто не може,
а вмирати ніхто не хоче. Саме тому напевно в нас з’явилось покоління
підстаркуватих, але інфантильних. Жодних зобов’язань: ніякої сім»ї,
тільки фрілансерство, щоб не душитись рамками офісу, якась ілюзорна свобода і
показовий гедонізм. Жодної релігії і жодного Бога, що обмежує тебе чи наказує.
Та це тільки вершина айсберга чи себто простий і недієвий спосіб
уникнення впливу, перемелення людини в м’ясорубці життя. Адже тобі не поставлять
в паспорті "вічно 16" як не благай.
Тож герої оповідання Чака Поланіка "Зомбі" знайшли
простий спосіб довгого і блаженного життя: один розряд дефібрилятора, який
пропущено через мозок, така собі міні-лоботомія і більше нічого не хвилювати
тебе в цьому житті. Ні податки, ні дружина, що п"є, ні відсутність сенсу
життя. І як в житті,
Так, Поланік написав що ми
просто еволюційні тварини, які навчились відкривати мушлі устриці і їсти їх
сирими. Та що ж таки робить людину саме людиною, а не розвиненою твариною?
Можливо самоусвідомлення, можливо така маленька деталь як милосердя і
моральність? Ми не маємо ставити себе на п’єдестал еволюції чи головного
творіння, та маємо бути сильними і
мужніми, щоб тримати небо над нашими головами. До решти інколи самогубцю рятує
випадковий перехожий, нас із моральної чи фізичної петлі витягують ті ж самі
люди, яким також страшно, які також мають проблеми та попри все не здаються.
І я не кажу про карму, про те, що ми всі брати та сестри чи про
те, що зв’язані якоюсь ниткою. Та ми людські істоти, які можуть стати справді
Людьми. Ця людяність - штука, що тримає
нас, це прагнення до милосердя, це спокій. І бувають моменти, які підносять чи показують
ці почуття. Моменти людської потуги, єдності. Коли солдат опускає направлений
курок на дитину, коли ти намагаєшся втримати від страшного кроку людину як в Поланіка,
і стаєш частинкою його :"якщо ти зробиш боляче собі,то ти зробиш боляче і
мені". Такі моменти єднання показують, що якщо зберегти щось людське в собі
то ми зможемо вижити, оминути більшість катаклізмів і перебороти, змінити
зіпсований світ. Просто пам’ятай, що ти не сам. Просто пам’ятай, що якщо ти
зневірився у світові, у вищій силі чи справедливості, ніколи не втрачай віри в
Людину.
0 коментарі: