Я зараз як якийсь грьобаний фільтр. Бачу все: нервозність одних, образливість інших, треті кричать світу, що вони не витримують, а я розумію, що всього піздеца не виправити. Ти або вигрібаєш, або не вигрібаєш. Але краще ж вигребти, смікаєш? Хоча що ти можеш розуміти, що взагалі хтось може зрозуміти в іншому? Мені не знайоме почуття тривожної закоханості, мені не знайоме відчуття завантаженості на роботі, не знайоме переживання ...ем ну про що там ще хвилюються нормальні люди? А я зараз хочу лиш іти танцювати, а зараз все на такому похуї, а  моїм божеством є сесія з капризним настроєм і жахливим відходняком. І якщо бути чесними, ну ми  ж чесні  тобою? Ну правда ж!? То я не боюсь не вигребти її, я боюсь не захотіти її. Бо чорт забирай, все можна закрити, здати, вирвати з кишками ті оцінки, але чи треба, чи хочу я того? Чи можливо провалена сесія дасть мені трохи свободи в діях? Чи я просто лінюха, яка будує повтряні замки? Подайте мені будь ласка мого скакуна єдинорога блакитно-рожевого до входу в палац. Скоренько. Скоренько.

І тільки блять одне питання де палац, а де я? 

А я в нормі, з психами-убивцями, з жосткими клініками. І що я роблю? Правильно. Розраховую в інеті собі дози, не маючи змоги вийти з замкнутого кола гуртожитку-завдань-консультацій-іспитів-гуртожитку. А якісь мудаки мені доводять, що нормальні люди існують? Та де! 

Ти гоніш! 

цьомки,

лавки,

і кста

маєте хотіти її невірити мудакам і знати

що 

життя

як бутерброд,

 адже є пріятні моменти як ковбаска, а є ніпріятні як масло, а є просто необходіміє як хліб.

 От так і в нас без неприємних лаж, без необхідних труднощів 

і ковбаска буде не така смачна;)

(тільки замість ковбаски якась інша смачна хуєтень,

ну ви поняли,

да?)

мої ж ви умнічки