Співпадіння з реальними людьми випадкове

Він запустив пальці мені у волосся, почав масувати шкіру. Я застигла і закинула голову піддаючись його пальцям.

 - Що?

- Мені подобається масаж голови.

- Це  не масаж голови - сказав він і силою потягнув за волосся до себе. Я з вирячиними очима вже відкрила рота, щоб  було запротестувати, та він перехопив мій подих і запхав свого язика мені до рота. Його губи були мякими, а поцілунок дотягував до пристойного романтика.

Він був одним з них хлопців, з яким не знаєш як опиняєшся у богом забутому місті на окраїні цивілізації. Він бере за руку на вулиці ніби випадково переплітаючи свої пальці з моїми, а потім так само і відпускає. Намагається затримати свою руку  на плечі, коли сидимо у піцерії. Скромно довгої їсть і не нічого не говорить за те, що їм піцу руками. Разом з розмовами про те, що любить, а що ні в їжі, побіжно говорить, що він сьогодні надзвичайно багато говорить. Я йому подобаюсь.

Коли ми залишаємось вдвох накидається з поцілунками і укусами на шиї. Укотре переконусь, що коли не розуміти ситуацію, або навіть не запарюватись над нею буде простіше. Ми багато цілуємось. Настільки, що я вже вивчила його рухи в себе в роті і навіть намагалась приборкати чи змінити траєкторію. В таких спробах ми стукнутись зубами і я припинила ці потуги на хвилин 10, поки під його натиском мені знову не стало нудто. Піддаюсь і муркочу від його по раз різких ляпасів та того як він міцно намотує моє волосся на свій кулак. Хоча затягнуті поцілунки мені вже не подобаються і я відсторонюю його. 

Коли він відволікає мене від думок спробами спокусити, я досить агресивно реагую. Він миттєво з альфи перетворюється на ягнятко і величезними очима заглядає мені в рота, запитуючи що зробив не так. Знову практикую поцілунок з ним, виходить краще. Вже менше однотипних незрозумілих рухів у моєму роті. Він цілує губи, шию, нащось залізає язиком у моє вухо і повертається до шиї. Останні поцілунки прокладають свій шлях по хребті між лопаток. Я відправляю його спати.

Наступного ранку він цілує мене в шию, поки я навшпиньках виглядаю у затуманене вікно. Ми говоримо про відсторонені речі, а на пероні він говорить, що я диктатор. Я почуваючись від цього лише краще, смачно цілую його в губи і сідаю на потяг.

П. С. "36 пісень про життя" Хінкулової залишають відбитки :)