сансара

ти маєш зловити, злапати, вхопити ту мить, між упоєним щастям і зародженням сумнівів. Та мить одна серед вічності і є безсмертна любов, і є сліпа довіра, і є найдорожчий скарб. Адже коли прийдуть сумніви, вони все зламають і зметуть на своєму шляху, ніби тайфуни в 12 балів по шкалі Бофорта. Вони посягнуть на найдорожче - на впевненість у всьому хорошому, вони очорнять і зламають щось кволе й чисте  в тобі. І нічого не стане як раніше, страх й сумніви тепер будуть твоїми частими гостями, підстерігатимуть на кожному  кроці й напівоберті, кожній усмішці і слову, не твоєму. Вони штрикатимуть ножами й чекатимуть поки прокинешся сама вночі, тоді сидітимуть тобі на груддях, тоді гарцюватимуть на них канкан намагаючись проломити твою грудну клітку. А ти старатимешся дихати, рвучко хапаючи повітря між раундами, а ти і далі намагатимешся жити, бути, бігти, продовжувати намагатись і знову по колу. Так буде завжди, поки ти не приймеш свої сумніви, поки не змиришся й не поставиш себе вище за інших.  

Бо зараз душить зобов'язання, обіцянки й спроби не сваритись, не бити посуд, не робити дурниць, не запрошувати сумнівів, не дуріти. А час, як і життя, біжить, його завжди буде вдосталь, але для когось іншого. Тобі ж треба поспішити, а ти  знову сидиш, плануєш, розраховуєш, самостійно складаєш списки й думаєш, "а що як?" а що як кинути все? Розірвати будь-які зобов'язання й кинути всі сподівання. Закрити вуха і очі на крики близьких й позитивні прогнози ворожок, бо котел закіпає, а ти все як та жабка віриш у краще і пристосовуєшся до неможливих умов, думаєш, що температура не підніметься більше. Та потім якщо(  а будьмо реалістами) коли закипить котел, сил в мене, як і в жабки тої вистрибнути не буде. Коли прийде буря - питання лише часу. 

А зараз терпи, вважай, що все йде на краще, й пий вишневий сидр. Зрештою брехати собі - найважче, але ти справляєшся.