інколи важко. Важко мовчати, чи важко сказати коли потрібно. Інколи просто весь світ випаровується. Залишається лише темна ніч, темна ніч, а твої очі як віддзеркалення дороги: такі ж вологі, повні відблисків вогнів міста, але ніби  мертві. І нічого, що світло все ще проходить через рогівку, заломлюється в кришталику і відбивається на сітківці. Ти  нічого не бачиш і майже не кліпаєш.

обставини складаються по-різному і доля нас випробовує не одноразово. Та все одно потрібно іти за якимось внутрішнім відчуттям. Ще Віктор Франкл у своїй книзі-спогадах "Людина в пошуках справжнього сенсу"  наголосив, що це внутрішнє відчуття правильності чи не правильності свого вчинку, до якого він зрештою дослухався, врятувало йому життя у концтаборі не одноразово. Тож я чесно намагаюсь зробити так як відчуваю і викладаюсь повністю, хоча деколи у життя свої плани. Це гірко, це тупо, але так є, і можливо, так є на краще. А поки я відкинута цим світом, змерзла і спустошена повертаюсь додому, повертаюсь та не втрачаю впевненості в Тобі й в Нас. Це те, заради чого можна жити і заради чого працювати, розвиватись. Головне не хнюпитись і берегти "в серці, те що не вмирає".