будь собою, дурбелику

ми постійно за чимось женемось,  чогось нам не вистачає ще для повного щастя. Намагаємось виховати себе почуватись "правильно добре". Читати тільки розумні книги, ніякої тобі белетристики, відвідувати всі заняття, якщо хочеш бути правильною студенткою. Присвячувати себе роботі ще з першого курсу, якщо хочеш називатись нормальним продвинутим представником молоді. Постійно всі "мусиш" і "треба", що інколи ми відчуваємо що нам і до горла не лізуть  книги, чи пари настільки обридли, що хочеться пустити кулю собі в лоба. Ми сковуємо себе всіма правильними "мушу", які обережно насаджує суспільство, а інколи ми непомітно самі перебираємо його правила. І тут ніхто не каже "устрой дестрой" і сиди в батьків на шиї до 30, а лише дослухайся до себе.
 Мене чесно гнітило відчуття, того, що всі накруг такі зайняті журналістикою. Я соромила себе сама, що не читала, не їздила на тренінги, курси, стажування. Відчувала себе лінивою нездарою, адже навіть друзі в висловлюваннях та жестах інколи натякали на свою роботу та успішне її поєднання з навчанням, а я лише сиділа  в депресії і навіть не ходила на пари "то все від лукавого!"   "то все від того, що ти нічого не робиш "- заявляли мені, і це гнітило мене ще більше.
Та я і не думала, що відчуватиму себе ще більшою какашкою, але як кажуть ніколи не кидай життю виклик чи не так? ;) Тож потім почався бум весіль і пропозицій, пропозицій і весіль.

Ще одна порція ненависті до себе подана, міс - повідомляло мені життя. 

І я маю також виходити заміж, ОБОВ"ЯЗКОВО  - сиділо в мене в голові. Хоча якщо бути чесно, боюсь і не хочу заміжжя  зараз. Тотально до нього не готова в свої 20 аж ніяк. Бо відчуваю себе ще дитиною, бо не знаю як це жити вдвох, бо не обговорила і не вирішила з коханою людиною вдовж і впоперек хатні обов"язки і хто кому носитиме сніданок в ліжко, а хто потім струшуватиме з того самого ліжка крихти. Справа в тому, що суспільство ніби соромить мене, що я не виходжу заміж. Що в мене немає обручки і мене не фотографує #інстахазбен #інстабой чи як то всьо там називається.
Раніше проблемами суспільства були лише виховання дітей та консюмеризм, а зараз людей косить мода. Мода на айфони( нехай простять мене Свідомі власники яблучка, нічого проти нього як надійного виробника не маю), коли всім лише треба показати в дзеркалі марку; мода на дорогі заклади, де ви приходите тільки зачекінитись і пофотографуватись, а грошей вистачає лише на каву; мода зрештою на весілля( не чіпаю тих, для кого це зважений крок) мода мода мода. Інколи вона настільки приваблива і доступна, щоб стати одним з тисяч штампованих представників індивідуального образу, стилю, що ти починаєш читати "правильні" книги, купуєш підробки помади "кайлі", щоб показати що ти в стилі, ти на хвилі. І так все далі, і так по колу.
Тож суспільство дійсно висаджує тобі мозок,  якою б ти особистістю не був - намагається підімяти тебе під себе. І як виявилось, зарадто часто ми піддаємось. За цим "правильний" настроєм течії я не могла зрозуміти причину мого дискомфорту. Всі популярні книги мені здавались відразливими, фільми в Топі взагалі закидались з перших семи хвилин - щось було не так, або зі мною, або з тим, що я обирала за натиском суспільства.
Та проаналізувавши себе, зрозуміла, що зі мною все ще нормально, тому пішла за вітром, за мої вітром, за своїми смаками. І все стало на свої місця, дві книги за три дні, фільм в який поринула з головою - отримала задвоволення більше ніж будь-коли.
Тож до чого я веду - слухайте себе, не варто змушувати себе чинити "правильно"  і потім страждати через вибір книги, серіалу, людини. Не будьте дурними, життя занадто мало, щоб не цілувати кохану людину й не одягатись так, як хочеш.  Просто слухайте себе і чиніть так як відчуваєте, а не так як варто чи як задає мода. Будьте собою - справжність це завжди круто!