попса - це жизнь, попса - це ми, попса - це головне

По мотивам маловідомого і мильного фільму "128 ударів серця на хвилину"

Фільм такий же попсовий і заїжджений як і всі інші. З основною лінією невизнаного таланту і тернистого шляху до слави, це недозволене кохання, ця смерть чи зрада друзів в кінці з хепіендом мала б Вас не вразити, АЛЕ?

До решти у нас всіх за типажем таке ж життя. Але чи буде хепіенд? Чи будемо ми? Чи будуть реальними наші мрії?

Чи прорвемось?

Насправді важко кидати в себе камінь, але я спробую. Кину його у все своє покоління, гляди і комусь в голову таки прилетить. Отож нас виховали неправильно, не так, не гоже: не поступаємось місцем, егоцентричні й всі в татушках. Це покоління варто викинути на смітник, бо хочемо підвищеної уваги до себе. Розбещенні -  нам здається, що центр Всесвіту в нас, що ми достойні бути, достойні ненапряжної і гарно оплачуваної роботи. Ми ще купу разів достойні й номіновані самими собою на тисячі номінацій, хочемо жити і непаритись, хочемо бути творчими і супер-пупер індтивідувальними.
Саме для таких "індивідуальних" індустрія працює на  всю, саме для таких видаються шмотки, гаджети й світогляди з конвеєра. До цього списку твої дворові бабуськи додали б ще кілька десятків пунктів нашої херовості, але я хочу, додати лише 2 цитати з фільму:

"Ти взагалі не людина до 27"
і
"Ви 23-річні маєте погану звичку  оголошувати всі свої думки і повчати, зазвичай навіть не думаючи чи не знаючи ситуації"

Я навіть згодна, що зараз всі психологи, навіть себе важаю великим гуру( детальніше тут) . Але окрім  думок, які лізуть з усіх дирок, в нас є неперевершена жага до життя. Так ми знаємо, що світ жорстокий, так, без грошей нічого не буде і так, люди злі. Але ж ми прорвемось? Оптимісти, якими не дозволяли собі бути старші покоління. Адже там війна, там криза, там інфляція - нашим батькам було не до роздумів про своє призначення чи вибір мети життя. Ми ж знаємо, що світ окрім жорстокості є ніжний, прекрасний і непорушний. Ми знаємо, що можна жити як дикун чи вовк з Уол-стріт, знаємо, що на 100 доларів можна відправитись в навколосвітню подорож.

Ми маємо вибір. Ми маємо час.

Не повірю, що скажу, але фільм вчить вас пробувати. Пробувати прорватись до мети. І якщо ви лажаєте, чи щось всоте не виходить, просто памятайте, нащо й чому ви то робите. Подивіться на своїх друзів, рідних. Ви тут. Ви зараз. Ви живете.
І памятайте, що це найкращий момент.  момент будь-чого. Це момент, коли все тільки починається.