як мене дістало це мертве суспільство, воно смердить горілкою й має добре прогнивші зуби, воно заглядає на тебе і в тебе своїми пяними очницями, в яких повзають хробаки й усміхається. Це як наркоман, що на вулиці встромляє тобі голку з залежністю, цього разу він помахнувся, заміть одного втиснув три. І в мене стався передоз, я не знала, що раніше можна так плакати через убогість цього світу, але ось я, ось запухше обличчя і пусті очниці, які зазирають в мене. Я намагаюсь зосередитись, намагаюсь бути, зрештою в одиничних зіткненнях я перемагаю його, але вулиці хапають за руки, темні перехожі - за горло, і ти топишся й біжиш, правда тобі ніхто не сказав, що біжиш по колу. І я хай йому грець втомилась бути сильною, боротись за повітря й нормальність в цьому грьобаному місті, так я вибираю тікати й так кожен має бути міні героєм, і всі сильні цього світу переживали будь-які незгоди. Але я безсила, мала й розгублена, я не можу зараз зупинити свої сльози( верше) а хтось говорить, що треба стримувати і виправляти гниль свого суспільства?
Зрозуміла, чому боюсь просто ходити своїми вулицями, бо по них зі мною і за мною ходять божевільні й хворі, хворі і божевільні. Я сама такою стану скоро,

Боже спаси і сохрани