яппі

запис, витриманий близько 2 місяців, недописаний й не повний, але важливий для мене, щоб зрозуміти не тільки себе, а впершу чергу й своїх однолітків, їх способу життя



допивати з горла погане пиво.звісно з горла по іншому ніяк. пиво з смаком лайму до речі. дихати через силу й боротись як джедай  з простудою. Чорт, з нас вийдуть ніякі вінграновські, зате зачотні жадани й іздрики. Нас суще потопати в собі, копатись там і жити, боротись, шукати й кохати порівнюючи це скоріш з внутрішніми рефлексіми. Ми зачудовуємось не з природи а з себе. О скільки ми всього можемо пережити, о скільки болю й страху, і ненависті й залежності ми відчуваємо. Ставимось до кожного свого почуття й емоції з  педантичністю й захопленням. Й до сраки що філософія постмодернізму антропоцентрична, ми маємо залишатись при здоровому глузді й пам"яті, бо тоді ж .. бо тоді ж. Бо тоді нічого  не буде. з наснічого не буде. ми будемо нічим. так просто -  еволюційне сміття. Але хвала небесам розкладатись воно буде швидше за пластик.
аа до речі це ж мій блог і моє я має тут скакати вам в очах як блоха на сковорідці. Так от  вмощуйтесь якнайзручніше на дерев"яній підлозі( якщо у вас не деревяна то вибігайте з дому й кричіть), сідайте поруч мене, напевне, надягайте зручні в"язані теплі носочки й пийте глійнтвейн. А ще пийте воду, чайчик і тд. Карочі підтримуйте свій водний баланс. Й живіть. ПОЖАЛУЙСТААААААААА живіть. почуйте мене - кричу  вам в надії, що до мене самої дійдуть ці слова. Чорт, здається, чому нам сумувати й плюватись на свою жізнь.. що нам може не вистачати: Інтернет - є, гроші мамині - є, шмотки - є, бухло - є. Ой таще до хороби чого у нас є, але ми й далі нещасні ображені й молоді. Тупе покоління Яппі, що занурене в себе. Як страуси чесне слово, витикаємось лиш, щоб подивитись як охуєєно живуть інші. Ми прям всі актори, правду казав Шекспір, але  не народжуємось ними, лиш згодом вчимось створювати ідеальний образ, кокон, занавіс. За яким у вас хоч тупи будуть валятись, не важливо,готовне тримати марку. Головне викладати ідеальні фото в інсту, усміхатись людям і не носити часто чорне. Ти не в тренді, якщо не  йдеш в ногу з твіттером в світері  кольору м'яти. Ми йдемо в універ як на своє весілля, робимо вигляд, що любимо всіх, хто нас оточує й ніколи не депресуємо. Чорт, тут ніби в цирк потрапив, в якесь фрік-шоу, де не зрозуміло в кого накладна борода а в кого ні, свої груди чи паралон, чи стравді є просто геніальні мудаки й дурні чи це лиш "так треба для образу". І цього насправді дуже багато, неможливо це вже ігнорувати. Лиш грати як в лотерейці: ця людина все вікрииа скринька пандори чи ще ні. Чи перед тим як дізнатись яка вона, тобі треба буде перетерпіти 7 кіл пекла, щоб врешті решт дізнатись чи варто на неї покладатись. Проте гірше, коли ти купуєшся на такий замилений розрекламований образ сучасної культурної,справді розумної людини. А виявляється лиш гниллю з середини. І найголовніше, що в цьому винна не сама людина, а  виховання себто псевдовиховання в стилі консюмеризму й відкуп від батьківських обо'вязків подарунками. І тут не буже парадоксом, що коли така людина виросте і  думатиме, що весь світ має робити їй подарунки. Вона бачтиме світ лиш через матеріальне й приземлене.
Нас навчають, що ми унікальні, втовкмачують в голову, що варті найкращого, що працювати треба там, де хочеш і ким хочеш і ще купу таких речей забуваючи: окрім таких афігенних можливостей, у нас є не менш афігенна відповідальність. Ми забуваємо, що для того, щоб добитись чогось, треба працювати як віл. Треба працювати й робити щось, а не лиш чекати поки нас оберуть, запросять й попросять займатись чимось, бо ми такі класні.
Часто забуваємо чи навіть не зважаємо на інших, чого- чого а співчуття й милосердя нас не навчили, а сучасній людині воно не потрібне. Чи ні?