коли залишається 40 сорінок, ти намагаєшся відсторонитись від зовнішнього світу, і, якщо щось порушує концентрацію на книжці, - лютуєш. Хоча холодний розум, зрештою промовляє до тебе, що це дурниці: злитись через такі дрібниці. Та ти закупорюєш себе в маленький вакуум, що не дозволяє відволікатись довше ніж на 4 хвилини. Фізичні потреби: перекусити, почухати носа чи сходити "пі-пі" просто відступають й зникають. Натомість ти занурюєшся, закопуєшся й злинаєш, ну авжеж .. ти злинаєш.
Коли розумієш, що розв"язка вже близько, то з наростаючим збудженням рахуєш сторінки, намагаєшся контролювати ссебе, щоб не кінчити занадто швидко. щоб не кінчити книгу занадто швидко. Та коли таки дочитуєш і з майже маніакальною силою закриваєш книгу, перша думка закинути швидше її на полицю. хай стоїть там як трофей. чи не відвідує така ж думка голови хлопців після ще однієї карлечки, яку вони змогли вкласти в постіль?
та зрештою, всі думки відпливають, навколишній світ тане й ти зосередруєшся лиш на одному відчутті - що лине по твоїй шкірі і змушує котитись хвилі енергії в твоїй голові, ти отримуєш оргазм, та не в лоні чи в примітивних тілесних штуках вся суть, дурбелику. це щось Над, НАД тілесне й НАДзвичайне. воно в голові та таке сильне, що це неменуче призводить до головно болю. та воно того варте.
після цього слабкість хвилею тебе закриває й майже поглинає дрімота. ти готова навіть зараз скрутитись клубочком на ліжку й задрімати. й майже на це підписуєшся, обіймаючи в руках книгу й відчуваючи тепло ковдри.
Але ж думки штибу:" агов, міс, життя не чекає" змушують підніматись з ліжка. й ти йдеш в пянкому екстазі, йдеш щось робити, щось що треба, хоча вже втратило суть і барви. хоча б на цей малий проміжок часу, поки серце не перестане так калатати, руки трястись а дихання прийде в норму.
мій коханий вміє Це робити. він вміє писати книги
Немає коментарів:
Дописати коментар