Діло в тобі

Пальці знову в липкому сигаретному диму, але губи цнотливі й замкнуті. В дівчаток знову в руках викрутка й гучні пісні, а хтось взагалі на заспокійливому сидить. Просто тонаж життєвого лайна  топить, і в цьому випадку я егоїстично заявляю " добре, що не мене". Хоча мені й не добре, а херово, херово, херово без тебе. Починаю себе накручувати, а музика лунає і Аня знає Що ставити, коли ми вдвох намагаємось розгребти ії проблеми. До чорта все - я розкриваю карти.
Все почалось влітку 2007, одна одинадцятирічна дівчинка почула пісню в сестри на мобільному. Відтоді слова не виходять з голови, напевне в такому півнапів дитячо-підлітковому віці ми запамятовуємо все в рази краще й ніколи не викидаємо це з серця. В когось з сім'ї пішов тато, хтось на шкурі вже відчув подих кризи 2008 немов собаки відчувають землетруси, а я запамятала пісню. І ця пісня - Бумбокс "Вахтерам" на все життя залишилась улюбленою і найголовнішою, не залежно від музичних смаків. А група - голосом в темряві, не дарма ж Настя уже знає, коли в мене немає настрою, бо ж лікую себе  Бумбоксами. Я знаю майже всі пісні і не можу стриматись, щоб не підспівувати, ніби падаю в прірву, жадану прірву. І зараз не стоїть навіть вибору - розслабляюсь і падаю. Я не ххочу і не маю проводити паралелі між піснями і життям чи привязувати людей до пісень, а можливо навпаки. Але роблю це, бо ти далеко, бо мені сумно, бо зі мною Бумбокси, бо страшно, що я ось так купилась на твої очі чисті і наївні, так тобі не підходящі, на обійми великі і чисті, на мову як моя. Фак, куди мене занесло? Це лякає, чому так хочу до тебе? Інколи думаю: а можливо було б краще, щоб цього всього не було? Адже так було б легше, простіше чи ні?
Та вся ця дурня зникає з голови, коли бачу твоє ім'я на мобільному. Адже ми пережили суперхолодні дні капризливого січня, його снігопади й дощі, вечори просто так з розмовами про ніщо й все за разом. Пережили разом відривні туси, хмільні відходняки зранку, коли також не могли вимовити ні слова. Дурощі типу обливання водою, валяння на дорозі, наші прогулянки, де я босоніж,  пікніки й збиті ноги. Тож якась там відстань, особливо недовгочасна, не може забрати у нас нашого Ми. Головне не забувай мене.