в тебе є дві хвилин перед тим, як твої нутрощі вирішуть вилазити на зовні чи все таки залишитись всередині, дві хвилини, інколи п"ять. В тебе є кілька годин, щоб повалятись на ліжку, просто так, тупитись у вікно і слухати тиху набридливу музику, спів птахів, кров по венах, і свої нутрощі, ти слухаєш  і в тебе є дві хвилини. Ти в шкарпетках, рожевих, і ходиш без взуття, бо просто так зручно, ти слухаєшся маму і викидаєш в смітник, спершу себе, а потім і речі.
Ми всі малі дурні і мрійливі діти, але я люблю вас, за те, що вмієте плакати коли боляче, коли побита рука чи цибуля щіпає вам очі. Від цього ви стаєте ніби святі і такі живі. Я хочу навчитись у вас життя, ні, у мене не менше проблем, не менше самозакоханості та егоїзму, у мене просто в грудях щось заважає. Я інколи прогулючись вулицями остерігаюсь людей, темних мість, бо знаю що мій кінець, моє ніщо може прийти до мене досить скоро. Я забула, коли останній раз дико сміялась, прогулювалась і говорила з кимось без образ, без зайвої інтимності, але з приємною теплотою  рідних людей.
Я ненавиджу себе, рятуйте

чому я знову це роблю? чому розсіююсь на чужих людей? чому прагну свободи і відстороненості? чому мене приваблює щось далеке. чому я така невдячна, чому я пропускаю найважливіші моменти життя своїх рідних? поки  мене немає поряд, на теплому і простому лиці моєї мами зявляютсья нові зморжки, мій племінник вже перехворів вітрянкою, а я не бачила це чудо в зеленці, моя середня сестра влаштовує своє життя в іншому місті, і бачимся ми десь 4-5 розів за півроку. Мені старшно, що ми всі станемо жахливо далекі, мені жахливо не вистачає вас, мої рідні,яхочу скрутитись клубочком і лежати, засинати під якесь фентезі, а под боком Оля буде жерти щось, я зможу піти до мами, чи коли мені набридне зависати в Інтернеті я вмощусь до мами і ми будемо дивитись фільм, я сваритимусь на викладачів тату і він буде розпитувати чи нормально я харчуюсь. Простіть мене, будь ласка. Як я хочу кудись, кудись поїхати, де є рідні теплі люди