заходи

просто киньтесь того, просто киньтесь з даху
я не можу нормально говорити ні з ким, інколи я кажу щось, але передати це на інтернет-листки нереально, ви не відчуваєте мене,не розумієте, хоч би як я цього хотіла, хоч би як я не кричала вам це, але з вуст не злітають слова, я не говорю вам нічого. Я приїду додому, я боюсь не знайти вас, не знайти себе, дайте мені свободу. Не треба мені ні минулого, ні теперішнього - воно страшно нудне, я далека, я не з вами, ми лише робимо вигляд, що спілкуємось. Не можливо забувати на місяць-два,на рік, півроку, а потім зустрічатись і писати один одному. Це гидко,не смійте, не намагайтесь говорити зі мною, не чіпайте. Ми давно ненавидимо згадки один одного в словах, фотокартках і подарунках слів і любові.
Ви залишили прекрасні моменти у памяті, пісні, усмішки, я люблю про вас згадувати і говорити як про щасливу частину, але ви зайві у моєму майбутньому. Чому ви такі діти? Чому ви такі жадіни і ревнивці? Вам постійно мало, б"є в голову весна, одноманітність, алкоголь, думки " а що як". А ніяк. Все.
Я розучилась говорити, а ви страждаєте тупими збоченнями. Чому ви сприймаєте все так низько і тваринно? Чому годуєте собак своєї самозакоханості? Мені болить за вас, я ж дійсно люблю вас як людей, як частинок прекрасного всесвіту, як далеких давніх друзів.

Мені здається лише моя підсвідомість говорить зі мною, вона проривається до мене в страшних снах, ні, я не відчуваю себе жертвою, я якийсь грьобаний герой, що рятує всіх і все, я приклад, образ. Чому я захищаю вас собі ж в збитки?
Чи я просто звихнулась на ґрунті  порятунку і не бачу, що сама себе топлю. Знаєте, а вигрібайте ви самі з цього срачу,я пас.
Чому я не читаю?Чому почала страждати цим примітивізмом? Чому намагаюсь витягти від вас правду-істину,чому хочу заглянути в душу? Можливо, щоб пересвідчитись, що там таки хоч щось є світле, що вона не вигнила до дна?

 Я не їду до тебе, моє минуле, ти мене занадто ненавидиш, щоб сказати, що сумуєш і любиш як друга, як людину, як колись колишню кохану, тобі краще коханка і корм для грьобаного егоїзму, ти чуже моє.хоч кричи, хоч ненавидь, хоч ухаді проч

Звук рассекает морозный воздух
Снег замерзает во хрупкий иней
Раз уж нас замело
Останемся в бесконечности
В пространстве нет ничего
Кроме холода вечности

Заходи, Господи, посидим
Я-то знаю - ты устал быть один
Заходи - посидим, выпьем чаю
Ты совсем один, и я совсем скучаю