це зайве

короткий вдих-видих вдих-видих схоже на дихання собаки в передсмертних конвульсіях. в грудях коле, дивлюсь на себе в люстерко:"красуня, проводжу тремлячити пальцями по обличчю, задивляюсь на обдертий чорний лак на нігтях, переводжу погляд на синці під очима, вперше вони мені подобаються, розумію, що є страшніші речі, лиця, є страшніше життя. проводжу пучками по вилицям, що аж занадто виділяються на моєму лиці, чи себто мали виділятись, аби не мої пухкенькі щічки. от би скинути кілограм так 15, вони б стали убивчо-потворно-красивими. я б стала красивою, пальці починають труситись, виникає бажання видерти клавіші з клавіатури, виникає бісова злість. і тихе моє коротке вдих-видих, вдих-видих. Блять та ти колись зможеш поприбирати десь ще окрім місця під своєю сракою? Скажи мені суко, тобі хтось сказав, що блять не існує в цьому житті твоєї особистої прибиральниці чи ти думаєш, що сміття з туалету і загажений унітаз самі себе обзизують і вимиваються? Зроби ласку подумай своєю курячою головою. Ненавиджу людей, що не віддають чуже, а коли забирають їх, вони розходяться ніби хтось вчинив великий злочин. Та чи ти, без памяті залишилась, курво? короткий вдих-видих, вдих-видих. Напевне мені треба закурити. Я хочу поїхати на війну, тобто ні, не на війну, а туди, де убивають людей. "Війна - світ, а не подія". Я прочитала 8 з 77 сторінок, а дах у мене вже поїхав. Я хочу плакати і розумію, що це зайве, тут не плачуть, я хочу побачити смерть, я хочу відчути ті страждання, і не хай я зійду з розуму, нехай потім я переріжу собі вени чи ніколи не зможу мати дітей, але я маю,  я повинна це відчути. Це так страшно читати, а страшніше від того, що це чистісінька правда. Події проходять, великі події залишається в історії, а малі, на рівні однієї людини - забуваються. Я сумніваюсь, що після такого я зможу і далі спокійно собі жити і постити смішні картинки на стінку. Хоча господи кому ж я брешу, люди такі лицемірні тупі тварини, ми забуваємо, ми тупіємо, ми вбиваємо і живемо далі. Я видихлась, я не розумію, чому це мене так боляче вдарило. Можливо я зрозуміла що ця йобана система використає, вижме і перемеле всіх, я не розумію чому люди такі? Не вірю ні в Бога ні в вищу силу, але і не схиляюсь  до Хокінга. Він казав, що Всесвіту не терба нічого, щоб виникнути він просто виник і все. Не треба шукати причини створення. А я просто думаю, що це довбанути випадковість, злий жарт простору і часу, фрік і урод, що народився з заготовки прекрасного. Закриваю обличчя руками, короткий і важкий вдих-видих, вдих-видих. Я втомилась, мені погано,чому цей світ так влаштований? Чому одні люди подорожують, куражаться і досягають успіху а інші вмирають на війні, кишки інших розплескує і намазує на камінь як гарячий сир на хліб. Хочеться блювати, від усього, від усіх. Ти можеш зневажати, ти можеш це не читати, ти можеш не чути і не бачити як я розбиваю колонки, ріжу собі руку, кричу і плачу. Бо цього немає, бо я думаю про наслідки, я думаю про йобані наслідки, чому лише в цих випадках? знаєш, я зрозуміла, що я не хочу бути тут і зараз,  не хочу бути собою, я не хочу мати грьобаних 18 років і жити. Чому ці сьози котяться так? Я не хочу робити завдання, я не хочу більш читати, я не хочу тут вчитись. Що мене заспокоїть?
я реально вибираю, я реально усвідомлюю, я реально потім забуваю. Я зараз ні про кого не думаю, я думаю, про ті імена, які не можливо було пропустити. Вантаж 200, цинкові гроби, в них пустка, хіба, що трішки кишок і памяті про ту людину.

а зараз я повернусь, до свого реального звичного життя, буду усміхатись і захоплено говорити про щось, робити завдання, ставити лайки і коли це хтось прочитає, і  насмілиться  спитати з цю публікацію, то переджаю, або ти будеш готовий до серйозної розмови, або ти зразу будеш посланий  нахер.