ступінь дохідливості
Заходжу в туалет і зразу розумію, що в кожного свій ступінь дохідливості. Приходить час, коли ми все розуміємо. Розуміємо, що за собою прибирати варто, розуміємо, який ступінь забрудненості раковини для нас недопустимий і що найголовніше - розуміємо, як довго він може зберігатись, якщо ніхто окрім тебе його не прибиратиме. В моїх сусідок він стався через 1,3 роки. Я більше не кричу, адже ступінь дохідливості справді в кожного свій.Я кричу тепер не на сусідок - сама не знаю як виходить - зривають на маму по телефону через косо сказане "алло". Розумію, що ситуація геть не алло і справа не в цьому слові. В мене також свій ступінь дохідливості. І тільки сьогодні я зрозуміла, що смертельно втомилась вислуховувати про її проблеми. Ні, я чесна і щира донька, яка готова підтримати, і пораз аж занадто. Настільки, що виходжу з ролі доньки і перетворююсь на дорослого, а вона на дитину: хникає і робить вигляд, що нічого не може змінити. І їй вистачає вже просто мені жалітись.
Я люблю її, люблю справедливість і готова захищати її. Тож озлюблююсь на все і кожного, що стало причиною частих її телефонних дзвінків. Останннім часом занадто частих. Поганого там аж занадто. Тож поки вона розповідає, мене починає підкидати. В уяві вже сварюсь з "ворогами" і несправедливою долею, і це все починає мені боліти. А потім вона кладе слухавку.
І все, я залишаюсь з цим наодинці. Зараз видихаю і повторюю вже з усмішкою: в кожного свій ступінь дохідливості. В мене он знову в останній омент осяяння приходять.
Занадто часто. Занадто я намагаюсь боротись з чужими вітряками. Занадто часто я когось хочу вилікувати, полегшити життя, намагаючись таким чином врятувати себе.Але від цього ні мені не легше ні негативу не менше, адже я його збираю як гриби від інших. Тут навіть дурочкою себе не назвеш. Просто довгий час намагалась здаватись хорошою дівчинкою, нехай то навіть передбачало різні ролі: психолог-консультат, вільні вуха, чемна донька, відповідальний директор свята, класна сестра, пристрасна коханка, уважна студентка. Скільки ж з цього всього я робила проти себе і проти своєї волі. Скільки? Напевно 50 на 50, так що задоволення випаровувалось, адже забувала казати іншим ні. Ні, не хочу, ні, втомилась, ні, мені так не підходить, ні, хочу відпочити. "Ні" не вписувалось в мою концепцію хорошої дівчинки, конепцію, що жила зі мною, не побоюсь цієї цифри, до 22 років.
От тільки НІХТО НІКОМУ НІЧОГО НЕ ВИНЕН
я винна, мушу, повинна і кожного разу зривалась і бігла. Не важливо де і як я набула цього комплексу "хорошої", важливі результати: жертвування своїми зацікавленнями і життям заради інших. Я не альтруїст, я нездорова. І як завжди коли зриваєш гнійник: ти не відчуваєш полегшення, навпаки весь гній, запалення виливається і тобі гірше. Стає ще гірше, від того, що виявляється такими своїми діями ти не допомагаєш. Ні собі, ні іншим. В голові резонно пілікає питання: "як цееееее?" Я ж бо мати Тереза думала, що приношу полегшення іншим. Велично звучить, егеж? Книжок начиталась чи фільмів поганих надивилась.
Але залишаюсь я і нікому не потрібні мої жертви. Хоча, вони можливо потрібні, але люди просто ними користуються, алене дякують. Адже зрештою це твій вибір. Жертвувати і страждати. Майже усе в цьому житті твій вибір. І тут вже можна було вставити якусь клятву штибу "якщо я до 40 років не куплю машину/куплю дім/не заведу сім'ю (потрібне підкреслити) то можна закінчувати життя і тд". Але це тупо. І знов у кожного є вибір.
Я вибираю не бути фаталісткою і поки забити/забути на старшні прогнози чи бідкання родини. В кожного свій ступінь дохідливості, і нарешті до мене дійшло, що всі без всіх можуть, і люди без мене можуть бути. Лише Я сама без себе не зможу. Я найважливіша у своєму житті.
І якщо для мого емоційного стану важливо менше слухати бідання родини, ок хай так і буде. Якщо важливо поки тримати подругу на відстані через свою слабкість та дурні порівняння з нею, ок поки хай буде. Просто кажу: окей, є ще багато нюансів, але скоро змінюсь я і світ навколо.
0 коментарі: