нате телефон и посадите к себе на коленочки
Знаєте, коли в тебе крадуть телефон, завтра Миколайка, а в четвер день Хе - день коли ти здохнеш від нервів і напруги, здається, що життя кагби знущається з тебе і ти така "камон блять. Как мне жить?" І як тут не почати слухати рускій реп і не розбирати тексти Оксюмерона? Кааак, Карл? І так, звісно, я не тримаю субординацію. Нікагда. Пратівна така. І всьо не слава богу і всюди підводні течії є і пастки: чіїсь релігійні вірування, по яким як виявилось ти не дуже граційно топчишся, чіясь поведінка, яка тебе вибішує на сотку, і яку ти ж сама за собою не помічаєш, чіїсь смаки, вподобання, жизненній путь. Та купа є всякого дірьма, яке тебе може вибішувати по максимуму, але це все життя.Це грьобане життя і воно прекрасне.
Дякувати вищій силі, що все це стається, адже на цих уроках той, хто хоче, обов'язково чогось навчиться.
Наприклад, не бути простим як довбані двері, не бачити лише "свою правду". Бо ж люди стільки нам всього дають. Вони це колодязь, в якому зможемо роздивитись самих себе і краще зрозуміти. А дехто зразу починає в той колодязь кидати каміння, бо йому нінравіца. Відкрию таємницю: багато чого в цьому світі може нам нінравітся, але губки дути через це немає сенсу. Краще зробити щось і спробувати подивитись з іншого боку.
Адже тут не все так категорично: не може бути ця людина лише біла-біла, а та - чорна-чорна. Злого-злого не має повністю. Весь світ це напівтони, напівнатяки і напівщирі Ми.
І світ це ми. Це кожен з нас. Мені гірко, що я забула себе в цьому світі. Як класно писав один публіцист про сьогоднішній світ - про культуру селфі та постійної самопрезентації. І я потрапила в цю пастку.
Сфотографувати щоб всі побачили то, побачили ето, і іщо то. Коли зник предмет, який прив'язував мене що цієї культури, я аж скисла як молоко. Фантомні болі мене ще турбують і турбуватимуть довго, але це певна розрядка. Все оновилось, навіть кешу немає.
нємножичка минулорічних соплєй ♥
нємножичка минулорічних соплєй ♥
0 коментарі: