Скажіть мені, що
Скажіть вже нарешті мені, що в житті, як і на війні, не здаються. А за духовне дезертирство дають вдвічі більший термін, чим за фізичне гнане бажанням вижити за будь-яку ціну. Я ж взагалі платити не хочу, капітулюю.
Скажіть вже мені, що дівчата носять плаття, а до них по раз панчохи, які просто зводять з розуму хлопців. Скажіть, що проблеми зі здоровям після 18 зазвичай серйозні і треба слідкувати. Скажіть, що тепер страждання не можна вилікувати репчиком і колою, а серіали вже не сенс життя. Скажіть, що половину людей, які нібито не дають жити, я скоро не побачу. Вони розтануть як дим.
Скажіть, що себе зраджувати не можна. Що обравши щось, треба зробити все можливе і неможливе, щоб воно залишилось твоїм. І попросіть запамятати, що, звісно, я маю три спроби для вибору, та якщо я сумнівають вдруге, то щоб вже кидала все з кінцями. Скажіть, що все не так погано, лиш треба бути добрим. Завжди. Не робити нікому нічого на зло. І зло робити не можна. Всі мої вчинки( та і ваші теж) наздоженуть. І деякі ляпаси з лиця не можливо буде стерти. Як не можливо стерти укуси, поцілунки, обійми з минулого. Вони залишаться, навіть якщо стали непомітними.
І скажіть, ще щоб я перестала намагатись всіх рятувати, тягнути кудись. Люди роблять свій вибір, за це ні ображатись, ні плакати, ні злитись не треба. Люди не ідуть за тобою, вони тягнуть назад. Ну то хай там і залишаються. А мені скажіть, що треба писати бакалаврську і не займатися дурницями, не їсти чіпси і частіше готувати суп. Суп це темка.
А ще, скажіть не їхати додому. Бо там страшно і нудно, або весело і пекельно, це мене убиває або убиває.
А ще скажіть, не злитись так часто і трохи вірити, що все буде добре. Скажіть, щоб я не боялась.
0 коментарі: