Людина як зона комфорту

13:39 Коли думки не дають спати 0 Comments

Довго думала, чому люди зустрічаються, коли між ними немає неземного кохання чи не заради гарних дітей. Варіантів виявилось багато, але самі популярні: секс, звичка, стабільність, комфорт. Тож  з варінтів можна скласти ключову відповідь- зона комфорту. Ми якщо не паразитуємо на людині то утворюємо симбіозм. В флорі це прийнятно, а от чи личить це нам?
Звісно кожному потрібне плече підтримки чи знання, що за твоїм менструальним циклом слідкує ще хтось окрім тебе( люди не в парах не зрозуміють). Тож інша людина стає твоєю зоною комфорту. Напевно, саме тому чоловік, що зраджує кожного разу повертається додому. Бо тепла звичка, іжа на столі і стабільність є його зоною комфорту. А зрада - ковтком свіжого повітря, чимось екстремальним і тим, що змушує відчути себе ще живим. Але всі бажають повернутись до зони комфорту, чи не так? 
Саме тому навіть у 20 хлопці не можуть кинути дівчат з якими їх нічого не повязує, окрім звички. Занадто велика првязка, занадто звикнув, занадто комфортно. Це можна провідчувати в дрібницях: ніхто не кричить на тебе, що ти чавкаєш, ти мож не знімати носки, коли спиш, зрештою твої труси хтось пере окрім мами, та й стабільний секс не така вже погана штука. Дівчатка також розслабляються:  звичка запізнюватись, пристрасть до пива чи вигляд баби-яги, коли сидиш в хаті, також вже прийняті обранцем.  В деяких пар доходить до того, що вони розмовляють по телефону коли відвідують туалет. А інколи і не по телефону.

Знаєте, чому не має "Попелюшка: продовження історії" чи "Білосніжка 2?" Бо вони б мали не такі вже приємні  продовження. Попелюшка стала рабинею чоловіка і драє замок, конюшню, годує довбаних пташок, що говорили з нею раніше. Білосніжка тепер замість гномів має 7 дітей і восьмого чоловіка . Думаю, те що вона смертельно втомлюється і вже мріє подавитись тим довбаним яблуком - просто і не передати. А розжирнівші принци прилізають до хати  і надивившись на цей треш вирішують що ще щось можуть, що оця лахудра себто принцеса себто любов всього його життя це не все на що він заслужив. І він пускається берега чи як там кажуть? Седена в бороду, бес в ребро?
Але закінчується така чергова відпустка на ліво і він повертається. Бо ж там ненаглядна, там зона комфорту! Кому ж він ще потрібний з пивним животом і печією?

Як вам? Я думаю, краще закінчити на "жили довго і щасливо".
І звісно ніхто не каже,  що бути в стосунках чи зустріти людину з якою можеш не чіпляти фальшиву усмішку постійно і якій не начхати на твої проблеми це погано, навпаки це щастя! Але я проти того, на що перетворюються стосунки без цього. Фактичний треш, деградація. Ну тобто  зона комфорту. Ти замість людини бачиш перед собою секс чи психолога чи мамочку(і дівчата також їі бачать в обранцях). Ця людина тебе ніяк не мотивує! Ти не хочеш ставати краще, бачити більше, розвиватись. До решти пірнути глибше в людину. Тому напевно парам на межі розлучення пропонують заново відкрити для себе партнена. Бо ми  вже є нудними і  не глибокими. Ти не хочеш пізнати люлину, бо це тобі не треба. Тобі треба їжа, секс і чисті речі.  
Та інколи ти задумуєшся, а можливо вийти з зони комфорту? Поховати і так мертві стосунки? Можливо, варто знайти людину, яка окрім того, що прийматиме тебе таким як є, ще буде твоїм джерелом натхнення і підтримкою? Ту, яка буде мотивувати чи навіть з тобою пригне з парашута, якщо ти так давно мріяв! Ту, яку ти будеш пізнавати і захоплюватись, кожного спільного дня. Від якої не захочеться іти на ліво, а по дорозі додому в тебе ростимуть крила? 
Але чорт, думаєш ти, а як же зона комфорту? Це починати нові стосунки? А як шо в мене не складеться? А якщо я зразу тут і зараз не знайду заміну своєму комфортному життю? Це залицятись чи фліртувати треба буде, а я напевно розучився(лась)? А я вже знайома(ий) з батьками, як же це тепер? "Та вона(він) нормальна партія для одруження"-  Кажеш ти, коли шалено хочеш трахатись з іншою(іншим). 
І мої однолітки, знацомі йдуть на такі компроміси з своєю совістю, йдуть на все аби залишитись в своїй зоні комфорту. І казка повторюється - розжирнівший принц іде на ліво і знає, що все що треба від дружити - чисті шмотки і борщ, а його замахана обраниця одного дня, коли їй стукне 40, зрозуміє, що це не те життя. Не так вона хотіла прожити і, можливо, вона навіть його ніколи не кохала. Він просто був її зоною комфорту.
Та навіть в цих випадках люди рідко вирішують звільнитись від пут провального шлюбу, бо ж розлучення? Ох поділ майна, а шо скажуть інші? А дітки не зрозуміють!? 
Отак і проходить життя: ви більш-менш дотягуєте до 50 років шлюбу, і  давно вже якщо не холодно ставитесь один до одного то просто живете як сусіди, де спільний обід, вечеря і пральна машина. Більше ви не хочете бачити іншу людину, не те що навіть торкатись. 
Але ж це ваша зона комфорту чи не так? Це ж ваший вибір.

0 коментарі:

НЕРВ (вбити не можливо помилувати)

03:03 Коли думки не дають спати 0 Comments




Чорт, "нерв" онлайн гра, що лоскоче нерви і штовхає робити божевільні речі. Питання лиш в тому, чи ти будеш тим, хто підштовхує чи тим, хто стрибає. І якщо випустити досить таки цікавий і динамічний сюжет, то з-заді фільму буде височіти мораль схожа за розмірами як Статуя Свободи.

І немає різниці чи це онлайн гра чи події реальності, головне - обрати щось одне

вбити не можливо помилувати

Ця цитата звучить кардинально по-різному і відображає твоє внутрішнє. Звісно, світ не можливо сприймати дуалістично, і хто взагалі вигадав казку про доброго Бога? Адже людина сама вміщує компоненти доброти і злоби. 

Але тільки нам, зрештою, вирішувати як жити і як чинити. Правда тут, в Інтернеті, де половина людей вигадала собі бажані особистість, а друга - сидить в соц мережеах під фейковими іменами, саме Тут спокуса велика, найчастіше ЗАвелика. Адже  немає мами, тата, щоб стежити за  твоїми коментарями чи постами, щоб казали, що так не гарно. 

Ми  дозволяємо собі забути про людяність, милосердя і доброту.
 Так і в "Нерві" - натовп, сотні анонімів, відчули силу і владу над кількома сміливцями, що вирішили спробувати свій гарт,  сміливість. Але  в цьому занадто легко перетнути межу. Людина в масі забуває як мислити самостійно, індивідуальність розчинається так як і  моральні принципи, моральні орієнтири. Натомість зявляється звірячий інстинкт - перемоги. Можна простежити паралель від "Нерву" до роману "Володар мух", де діти, відрізані від цивілізації самі обрали собі шлях виживання: сварки, підступні дії, зрештою вбивства. Людина забуває обличчя моральності і ховає своє. Так в Нерві аноніми, які керували життям гравців і вважали себе їхніми богами - бо гравець або підкорюється і виконує завдання, або вибуває з гри, ховали обличчя. Бо за вигаданим нікнейком, за маскою, не можливо роздивитись лиця, яке прирікає тебе на смерть, не можливо знайти ні краплі моральності, ні каплі жалю. Замаскована і схована людина не мусить вже відповідати ні перед своєю совістю, ні перед суспільством за  ганебні вчинки, немає тих патрульних, які б вказали " ви стали співучасником злочину". 

Тож це не новина, людина деградує, втрачається в масі, забуває, що таке мораль і духовність. Та тільки це відбувалось завжди, зараз ще цей процес глобалізувався, через той самий розвиток цивілізації. Тепер вона все більше на нас впливає: ми діти комфорту і масового споживання. І в такій круговерті людина вже не хвилюється чи себто її переконують, що хвилюватись за душу не варто та і не має коли. Сьогодні треба заробити на кавоварку, далі з"їздити на лінивий відпочинок, а журнали з ІКЕА вже замість книг посилились в наших туалетах. Хто сказав, що Велика Книга в 21 ст це Біблія? Хто сказав, що ікони це Не бірки відомих брендів і надгризене яблучко на техніці?

І от людині вже немає коли думати про щось інше. Світ використовує її і запевняє, що розвиватись не потрібно. Він використовує наші слабкості: ти не маєш купи друзів - відлюдник, вчишся гарно - зубрилка, маєш гроші - понтуєшся. І ти підлаштовуєшся, робиш так як треба, ходиш на фільми, які треба, читаєш те, що треба - приміряєш роль соціяльної мавпочки. 
Здається, що це і не так сильно когось гребе, але фільм показує, що ось так одного разу, коли вас повністю поглине цей світ, підімне під себе, то вилізши з акаунтів та вигаданих імен, знявши маску, чи ви впізнаєте ту людину, що стоятиме навпроти вас у дрезкалі? Чи хотітимете ви насправді бути нею?




0 коментарі:

Миттєво

23:23 Коли думки не дають спати 0 Comments

Це досвід, - каже мама на мої чортихання про сучасну молодь і дурно невикористаний тихий час в садку. Вона каже  це поки намотує моє волосся на бігуді, хоча моєму 6-річному племіннику це здається як мінімум дивним. Я скажу вам, майже всі жіночі процедури виглядають як середньовічні тортури, а ще вони найчастіше нелогічні. Мама каже, що зараз мерзенний дощ на дворі і мої локониволоссякудряшки стануть прямими як ноги в кукол барбі, але я миленько впрошуюсь і нию, що хочу лише бути трішечки гарнішою  і вона здається.  Тож моє дурне базікання не дає нам схаменутись і я вже слухаю Бумбокс, п'ялюсь на фактичний треш - вазу з жирафами (по- моєму фріковий смак в мене передався від тата, бо це він обирав вазу), виховую племінника і думаю, що ця осінь жорстока і правильна. Мені сумно навіть в своєму маленькому місті. Холодний вітер завіва в саму душу і від того стає мерзенно. Заспокоююсь лиш коли мама вкутує кілометровим теплим шарфом і вручає парасольку. От так я і крокую по калюжах, по мертвому листю і здається лиш моє зелене волосся вселяє сили хоч в щось. По магазинах я шукаю лиш найнеобхідніше: кока-колу, ваніль і чорний лак. Але виявляється в цьому божевільному районі це все в дефіциті. Невже тут багато таких навіжених як і я?
Але зразу відкидаю цю думку, бо ж тільки я іду одна вночі, тільки я борюсь з дощем і вітром за життя моєї парасолі. Ох я дійсно дурна. Кожного разу як Щось змушує мене виповзати з дому, змушує фарбувати губи чи крутити волосся, змушує бути молодою чи робити дурні речі. Напевно виною всьому страх. Страх невстигнути, не бути на відриві, не бути крутою, а можливо просто Не Бути. Можливо я просто намагаюсь зачепитись за чіюсь память, за спогади на шляху до страшної безодні. Можливо я хочу жити трішки більше ніж відведені мені 30-40-50-60-70 років. Амбіційно чи не так? 
Напевно тому маю безмежну любов до племінників. Я просто сиджу на підлозі і дивлюсь як плюскається Квітка у воді. Я безмежно люблю Марго, і те як вона усміхається мені зараз своіми 8-ма зубами. Я безмежно люблю Олега і навіть такого великого першоклашку готова носити і підіймати, бо моя любов до них не вміщається у всіх поцілунках чи обіймах чи цукерках. Я інколи хочу собі таку ляльку. Це страшно? Адже попри все, знаю як з ними важко, знаю, що твоє життя не перекреслене, але на ньому буде навішано кілька десятків табу і заборон.
Це дивно, коли я сиджу навколішках біля ванночки з Марго і знаю, що через кілька годин піду напюсь і штовхатиму нікому не потрібні філософські речі? В мені боряться відчуття, цей страх протиріч. Я не знаю себе. Я не знаю, хто Я. Я не знаю, чого хочу.
Навіть якщо мене змусять обрати щось одне: вічні безморальні і неадекватні тусовки чи тихе мирне сімейне щастя, я не знаю, що оберу. Уявляєте, що твориться в мене в голові? Ох просто ніхто не розуміє апогею цієї хуйні в голові. Прастіті-ізвініті це ті 5%, про які ніхто і ніколи і нікому не розповідає. Кицько, виявляється я втікаю додому здебільшого не від нудьги чи бажання двіжу, я втікаю, бо хочу побути насамоті. Уявляєте, чорт забирай?! Я їду 720 км, 17 год щоб побути насамоті! Навіть зараз я сиджу у клубі і пишу все це, бо виявляється тільки тут відчуваю себе насамоті, відчуваю вільно. Чорт, скільки мені потрібно було часу, щоб це зрозуміти?

0 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)