Літо ти перетворило мене на 35-річну. Шо за меджік?

Виходжу з дому в п'ятницю ввечері. Замучила спрага, сходила б в АТБ, але до нього йти через 3 будинки та 4 двори багатоповерхівок, а сил переодягатись в "парадне" десь на рівні як і бажання двіжувати з тією компанією, яка пів години тому кричала під вікнами російський реп, а зараз відчитується перед патрулем поліції. Холодний вітер нарешті прокинувся і грається з моїм пучком волосся та пестить шкіру. Видихаю, нарешті на вулиці комфортно. Хоч о 23 годині вечора в перебіжках між будинками, ледь живими ліхтарями, що підморгують як пияки на святах.Хоч зараз можна казати "живи". Думаю, що варто писати висновки про літо, але сама себе зупиняю, кажу "завтра" ніби "завтра" щось зміниться. Ніби все літо перевернеться з ніг до голови, а я перестану істерити при вигляді пожовклого листя. Я протестую і доводжу, що його не було. Була спека, від якої не лише тональний крем СС стікав з обличчя, а воно блистіло як тисячі разів намазюкане хайлайтерами, а і я боялась як прокляття чорного кольору, бо одягнеш і згориш, навіть без вогню Середньовіччя. Було пожовкле листя, що почало клубочитись і ніжно прибиватись до ніг ще десь посередині, точніше у кінці червня, коли уже можна було співати "тополиный пух, жара... аномальне підвищення температури та що відбувається з нашою погодою ". Була робота, уже четверта чи що на моєму життєвому рахунку, і як і кожного разу нова, у новій сфері. Уже за три місяці мені здалось, що я знаю все і вся і вже навіть встигла недовчившись трохи розчаруватись. 

Я не знаю з чим я вступала у літо (простіть мої уявні нотатки як я провів літо, все одно для вас занадто мало матеріалу). Можу лише з пам'яті малювати свою простоту і розгубленість, бажання швидко чимось зайнятись і от уже, уже зараз працювати. Заробляти гроші й так не нудитись у маленькому містечку, куди мене чи то чорт чи то власна необдуманість, змусили переїхати на початку року. Згадую свою абсолютну відсутність картини того, що чекає мене далі, але що саме смішне вона не з'явилась і зараз. Лише відчуваю, що додалось трохи мудрих "черепашачих" років, тепер трішки більше знаю про маркетинг, гугл і їхню роботу. А ще я з деякими консультантами тех. підтримки вже вивчила один одного і ми уже бажаємо один одному не перебажаємо гарного дня у кінці розмов.  Однозначно стала іншою, і навіть дико, що від мене колишньої лишився лише одяг і образ дівчинки, яка у смішних тапках гуляє парком, п'є какао і слухає про фантастичну на той час для неї нову роботу і вірить всьому, чому треба і ні. 

Літо точково вривалось у моє життя, тобто моє життя вривалось точково у мою офісну роботу, подорожами. Якісь магічні та трохи нереальні — похід о 5 ранку по Берліну до потрібної станції та першого метро, щоб встигнути на літак. Захід Фест, який виявився не таким ванільним як уявляла, але двіжовим і заточеним саме під таких як я. Поїздки на перший свій фестиваль взагалі та закордон, танці ведмедиків, дощовики і сидр. Згодом, а точніше тиждень тому, прийшло розуміння, що ми ніколи не будемо такими як раніше. А конкретніше: я ніколи більш не зможу пити різний шлак, навіть якщо він називається червоне напівсолодке і на пляшці написано "коте", ну тобто зможу, але не без наслідків для здоров'я. 

За останні дні самотнього проживання, а конкретніше без хлопця, без свекрухи (чи як правильно називати маму хлопця?) зрозуміла кілька речей. Перше, що самій двокімнатної квартири мені не потрібно, але якщо є ще хтось, то їх має бути чи не три та з хорошою звукоізоляцією і дверима. Друге, що моє самітнє життя схоже на життя якоїсь 35 річної (чомусь мені так здається) самотньої жінки, яка майже не розмовляє сама з собою. А коли все-таки розмовляє, що це діалоги та тиради на цілу квартиру з бажанням "докулупатись" до всіх закутків душі. І мені так комфортно, лише не у моменти коли тривога зжирає мене з середини. Але це вже звичні ритуали і ми майже примирились. Коли вона їсть мене, я їм щось інше.

Так чому 35-річної? Бо ні виглядаю я не як сучасна молодь ні травми ні трагедії у мене не того масштабу. Жодних тобі актуально оброблених фото, цікавого макіяжу та мімішних картинок у розділі "збережено". Жодних заморочок про стосунки (навіть я раніше більше парилась) жодних роздумів про те, ЯК все таки має поводитись хлопець. Можливо я у свій час уже це пережувала. А якщо перечитати мої публікації за 2 роки до цього, то 100% можна зустріти щось схоже, але я росту і тепер думки лиш про те, куди б запхати свою жопку так, щоб мені подобалось. Працювати, жити, спілкуватись так, щоб подобалось. Як? Чим займатись? Де осісти на найближчі кілька років? Та що врешті я хочу. 

Думаю, що у новий період я 100% прийду з перегрузами та тривогами про майбутнє, але його вибір буде так само майже необдуманим. Так стається, що кожна дія більше інтуїтивна, ніж проаналізована, але кожна дія тоді, коли мені півень у жопку клюне.

Тож це вийшли менше обдумування літа, більше констатація, що пити багато — дурно, зарядка харашо, але лінь, а лікарні і лікарі — дорого і больно. Тож краще зарядка.