просто розслабитись

інколи в голові аж занадто багато думок. А саме головне, що думки про себе вимітаються на задній план. Узгодити одне, відмовитись від іншого, спланувати та зрозуміли в чому біда і де погрішності. Я сприймала поїздку додому як втечу від одних (як мені здавалось проблем) і примарне вирішення інших. Господи, інколи просто потрібно збитись з темки всім заправляти і все вирішувати. Занадто мало, занадто багато, занадто відкрито чи шифрування думок до ком та крапок. Чомусь завжди думаю, що мені не стане сили і що щось зі мною не так. Насправді не новий рік, а кожен новий день дає нам сотні шансів. А я думаю, що все вирішують інші люди. За ними плачу і йду, і плАчу велику ціну. Гірко з себе. Інколи варто подивитсь на себе і на ситуацію і зрештою насолодитись часом з родиною, з племінниками, потіскати песика та поняньчити кота. Інколи варто зайти самі 21-річній з 26-річною сестрою в магазин і нервувати непадєцкі, коли вас обох питатимуть паспорта, бо тягнете ви максимум на 17 і 16 років. Інколи варто відкривати з натягом сомерсбі ключами і пожертвувати нігрями (звісно сестри). Інколи варто просто йти і говорити, розповідати про новинки. Інколи варто виділити час переглянути галерею фото своїх малявок на костюмованому виступі, інколи погратись з ними іграшковими мечами і спокійно піти додому з трьома великими пачками різних чаїв. Інколи просто потрібно перестати бути кимось іншим в себе в голові,   розслабитись і просто бути. А я починаю знову вішати ярлики.
Потрібно заспокоїтись і розслабитись, ібо що це я. Всі все можуть. Всі що хочуть роблять, то чому б мені мало би бути страшно?
Заповідь: розслабитись.