08.06

Останній автобус додому о 23:45, вирушіть о 23:44, щоб прибути вчасно - нагадує мені телефон. Дорога додому займе приблизно 29 хвилин - знову вклинюється в моє зависання в Інстаграмі він. А я сиджу ніби прибита: де мій дім? І як же називається те місце, куди я буду їхати сьогодні цілих 15 годин?
Чому від споглядання на нічні вогні, відблиски цього мого міста бруківки в мене щось відгукується в серці, чому чую цей ритм? Не люблю це визнавати, але здається я таки нічого не знаю, ні в чому не впевнена. А саме страшніше я не знаю хто я. Чи багато людей задумувались над цим в постійній круговерті життя разом з грошима, розвагами, роботою і зайобами? От хто ви? Я чоловік/жінка. Це стать. Я доросла людина. Це лише градація віку. Я Богдан/Катя. Це лише слово, якщо за цим не стоїть більше.  Чи можете ви відповісти, Що вас визначає  як окрему особистість? Не кажу "що вас відрізняє" бо хтось почне говорити за бороду а хтось впаде в депресію, бо нічого  ніби такого ексклюзивного немає. А відрізняє людей насамперед особистий сенс життя. Упс. Здається і з цим у 95% населення проблеми. Але я не про всіх. Я про себе. Тож зараз я в підвішеному стані: що робити, куди іти, як вчиняти. Вибору немає, бо я не маю цілі, а хочу вирішувати способом "як легше". Чи варто мені самій казати, що це вже програшний варіант?
І чесно, я вже підзамахалась. Постійно собі це пишу, кажу, думаю. Але з тренінгів не вилажу, щось читаю аналізую. І що? Все ще йде в клоаку темну претемну, бо без дії, реалізації прочитаного/ навченого нічорта не зміниться. От так я стара, з новою інформацією і знову ж таки старими думками. Діч. Я дура.